Володимирський собор

Церква Різдва Іоана Предтечі

Церква була три престольною. Головний престол був освячений в ім’я Різдва Предтечі й Хрестителя Христового Іоана. У правому бічному вівтарі був престол в ім’я Святителя Тихона Задонського, у лівому – в ім’я Святителя Чудотворця Миколая Мирлікійського.

На жаль, у 1930-х роках, коли монастир закрили й віддали під виробництво, баню церкви Різдва Іоана Предтечі знесли, а вцілілі частини надбудували ще двома поверхами, зробивши храм схожим на будівлю цивільного призначення. Цей важкий і масивний об’єм порушив гармонію старовинного ансамблю. Зараз цей корпус настільки псує враження від комплекс пам’яток, що необхідно повернути храмові його первісні форми.

Настоятельський корпус стоїть на схилі гори й замикає з південного боку монастирське подвір’я. Чоловим північним фасадом звернений до собору. Збудований у 1720-1730-х роках за ігумена Мойсея, котрий помер у 1732 році. Його товсті стіни й спорудження на схилі гори свідчать про те, що в основі споруди – давній фортечний мур і, можливо, ще якісь будівлі початку XVII століття. Спершу корпус був прямокутним у плані, дуже видовженим, одноповерховим. Первісні вікна були невеликими, з арковими перемичками (кілька таких вікон збереглося на північному фасаді). В середині XIX століття корпус розширили па південь і надбудували другий поверх. Наприкінці XIX – на початку XX століть на осі симетрії чолового фасаду прибудували ризаліт зі сходовою клітиною. Тоді ж було зроблено новий фасадний декор з дрібними профілями й елементами ліплення. Тут спершу містилися братські келії ченців на першому поверсі й настоятельські покої на другому. Згодом цей корпус зайняла Путивльська духовна консисторія.

Фасади будинку розчленовані кріповками й пілястрами, рустованими по першому поверху, що відповідають внутрішнім капітальним стінам. Вікна прямокутні та аркові (в ризаліті), облямовані наличниками. Ризаліт вінчає лучковий фронтон. Обидва поверхи на фасадах вінчають розвинені карнизи значного виносу, причому первісна частина, яка датується 1730-ми роками, має карниз з розвиненим мотивом поребрика. Будівля має коридорно-анфіладну систему розпланування. Перекриття плоскі, балкові. Сходи дерев’яні. Вальмовий дах по дерев’яних кроквах укритий покрівельною сталлю.

Зовнішній оборонний мур знаходиться з північного боку під горою. Вздовж нього проходить старовинний спуск до річки Сейм. Цей мур, зараз дуже зруйнований, мав бійниці різноманітної форми: вузенькі – для рушничного вогню, і широкі аркові – для артилерії. Мур має висоту 1,5 метра. Його зведено з цегли формату 26-28×12,5-16,5×7-7,5 сантиметрів на вапняно-пііцаному розчині поперечниковою системою мурування. Це – дивом уцілілий елемент складної системи загальноміських укріплень Путивля XVII століття. Зовнішній оборонний мур за наказом московського царя Михайла Федоровича спорудив у 1620 році видатний український військовий інженер Онисим Михайлович Радишевський (у Москві його називали Анісімом Міхайловим). О. Радишевський був, крім усього іншого, ще й артилеристом, військовим теоретиком, містобудівником і архітектором, автором книги «Устав ратных, пушечных и других дел, до воинской науки относящихся…», що стала першою на Русі теоретичною працею, яка познайомила наших предків з передовим європейським військовим і містобудівним мистецтвом. Він, зокрема, розробив методику вибору місця для нового поселення, для фортеці з урахуванням топографічних та інших природних чинників. Зокрема, він рекомендував добре роздивитися, чи є поблизу вода, яку не можна було б «відняти» (спустити чи перехопити з допомогою підкопів); вибирати місцевості, де довкруж поселення знаходяться річки й болота – щоб менше зводити штучних укріплень; обстежити навколишню місцевість – щоб поблизу не було гір і горбів, з яких ворожа артилерія могла б ефективно прострілювати поселення чи фортецю. О. Радишевський був не тільки архітектором, фортифікатором і артилеристам, але й конструктором гармат, автором математичних розрахунків з балістики, книгодрукарем, майстром монетної справи. Одним словом, універсал на кшталт діячів італійського Ренесансу XVI століття.

Мур, збудований О. Радишевський у Путивлі, чи не єдиний точно встановлений його витвір, що зберігся до нашого часу. Цей мур не тільки захищав дорогу, яка пролягала вздовж нього – один з головних в’їздів до середньовічного Путивля, а й виконував функції підпірної стінки, запобігаючи зсувам монастирської гори.

Зі старої літератури й архівних джерел відомо, що монастирську гору пронизують печери й підземні ходи. Деякі з них прориті одночасно з побудовою оборонного монастиря; їх склепіння викладено з цегли. У XIX столітті у цих печерах знаходили польські монети початку XVII століття з іменем короля Сигізмунда. У радянський період ці підземні пустоти, на жаль, не досліджувалися.

На захід від надбрамної дзвіниці, ближче до міста, розташовані споруди монастирського господарського двору та два мурованих готельних корпуси, перебудовані дощенту в повоєнний період. Протягом 1990-х років їм частково повернуто первісні форми. Тепер їх використовує жіночий монастир.

Читайте так же:

    07 08 09 05 06 02

    Комментарии запрещены.

    07 05 06 01 08 04 10 09