Володимирський собор
Останні публікації

Бернардинський кляштор

Бернардинський  кляштор

Комплекс Бернардинського монастиря складається з колишнього костьолу, а нині собору св. Трійці, колишнього корпуса келій, житлового будинку, адміністративних і господарчих приміщень, кладовища, огорожі з брамою.

Знаходиться він у сучасному адміністративно-культурному центрі міста, де на перетині проспекту Волі з вулицею Лесі Українки утворена Театральна площа. Входить до сучасного ансамблю будівель площі, що складається з Обласного музично-драматичного театру, філармонії, будинку культури, готелю, 9-і 16-поверхових житлових будинків і розміщеного в центрі площі пам’ятника Лесі Українці. Продовжує грати важливу роль у силуеті міста, особливо з боку заплави річки Стир і протилежної комплексу надзаплавної тераси, де формуються нові житлові райони міста.

Спорудженню цього ансамблю передусім завдячуємо римо-католицькому ордену бернардинців, які грали помітну а часом і важливу роль у житті Луцька XVII — початку XIX ст. Вони становили гілку — «братів менших» (ordo minorum) — відомого у Західній Європі чернечого «жебрущого» ордену францисканців-обсервантів. Бернардинці дотримувались порівняно суворих правил життя. Був то найпопулярніший і найчисельніший серед чернечих орденів колишньої Польщі. Його ряди поповнювались вихідцями із наймогутніших родів, що забезпечувало йому їх підтримку. Завдяки діяльності ордену досі домінує над значною територією Луцька їх архітектурний комплекс, що складається з храму і кляшторних приміщень.

Архівні джерела. Комплекс та його оточення. Фундатори.

Цікаві подробиці з релігійного життя лучан знаходимо в документах середини XVII ст., коли бернардинці «пустили коріння» на луцькій землі. Події визвольної війни українського народу загострили відносини в суспільстві, що викликало багато скарг до судових органів. Ці документи зафіксували події і навколо храмів та монастирів. Гучною була скарга президента Бернардинського кляштору св. Хреста Антонія Янишевського від 29 квітня 1649 р. про розорення в 1648 р. кляштору, грабіж костьольних речей, знущання з боку інших релігійних общин. У ній наводяться перелік образів, які містилися в костьолі, відомості про цвинтар біля костьолу і кляштору, про пожежу кляштору. Костьол, мабуть, під час конфлікту не згорів, але з нього винесли навіть «баляси з хорів». Па той час він знаходився за останньою брамою міста, в передмісті.

Як можна судити із скупих архівних джерел, що стосуються бернардинців, на території України їх життя до кінця XVIII ст. було досить спокійним. Кляштор продовжував вважатися розташованим за межами міста і часом в актах згадувався як місцевий орієнтир. Люстрація староства у Волинському воєводстві 1765 р. вказує па привласнення отцями бернардинцями «грунту під назвою Бендсровщизна, що за жидівським окописьком до Бульки йдучи».

Третій переділ Польщі, внаслідок якого Волинь відійшла до Росії, змінив вектор розвитку католицьких орденів, у тому числі Бернардинського, вирішивши долю католицьких орденів та їх споруд. Православна церква, яка завжди була державною релігією, з часом у конкурентній боротьбі мусила витіснити суперницю. Документи XIX ст. показують, як цс сталося взагалі і зокрема в Луцьку. Політично виправдати розправу над римо-католицьким костьолом допомогли польські повстання 1831 і 1863 рр.

Уже в 1798 р. у кляшторі російські війська влаштували провіантський склад.

У 1831 p. місцевим православним духовенством було поставлене завдання відібрати Бернардинський костьол і розпочате інтенсивне листування, яке видавалося недостатньо дієвим: «переписка … не смотря на все усердия и озабоченность местного духовенства, не приведшая ни к какому результат)’». Відповідні рішення були прийняті на державному рівні: «… по высочайше утвержденному 19 июля 1832 г. всеподданейшему докладу моему (Департамента Духовных Дел МВД — Б. К.), упразднено до 200 римско-католических монастырей и вскоре потом, по ходатайству Святейшего Синода, 39 церквей сих обителей, в том числе 16 в губернии Волынской, предназначены в православные». З тих часів до столиці регулярно надсилались листи від духовенства, поліції та інших силових структур, які мали потребу в приміщеннях або в накопиченні майна. Проте події в царській Росії розгортались не так швидко і не були такими ефективними, як в радянські часи, коли боролись з релігією.

Чим же в ті часи займались бернардинці? Один із них написав коротку історію Луцька, що є найдавнішим відомим нам документом, де досить детально описується історія комплексу Бернардинського кляштору. Рукопис має назву «Opis Miasta Lucka і Wor/піа», написаний він у 1830-1831 pp., а походить із зібрання Юзефа Ігнаци Крашевського, яке зберігалось в Bibliotece Narodowej у Варшаві. Повідомлення про нього знаходимо в каталозі бібліотеки під назвою: «Каталог Волинської виставки». Вже в 1936 р. рукопис був опублікований Збігневом Ревським з його передмовою у журналі «Znicz» (№ 11). Хоча з часу його публікації минуло багато років, він досі не береться до уваги ні українськими, ні польськими дослідниками.

Рукопис цінний тим, що в ньому крім хронік Micchowity і Gtvagnina використані матеріали архівів давніх луцьких кляшторів, зокрема бернардинців. Частина фактів була відома автору-ченцю з переказів або власних спостережень.

У рукописі змальовується досить детальна картина розвитку комплексу Бернардинського кляштору.

Діяльність у Луцьк)’ ченців ордену Бернардинців подається з 1645 p., коли вона привела до того, що 20 червня пані Агнєшка Стапішевська з Броничиць вчинила їм фундуш (пожертву). Вже в 1646 р. вони отримали від польського короля Владислава IV привілей на купівлю плацу у Юзефа Сеницького на окописьках між містом і передмістям Булькою. На цих окописьках були поховані 40 000 місцевих жителів, що загинули під час нападу очолюваних Б. Хмельницьким татар і козаків.

Того ж 1646 р. Агнєшка Стапішевська за 400 польських злотих купила у костьолу св. Якуба другий плац. Він тягнувся «od polfiguiy murowaney az do Gtuzca rzeki» (від мурованої півфіїу-ри аж до річки Глушця). Текст рукопису «Opis Miasta Lucka і Wor/піа» щодо цього плацу не є достатньо зрозумілим. В ньому йде мова про привілеї на цей плац двох королів — Владислава IV (1595-1648 pp.) і Августа II (1670-1733 pp.). Очевидно, Август II міг лише підтвердити попередній привілей. З тексту виходить, що Агнєшка Стапішевська виділила кошти бернардинцям у 1645 р. «за привілеями … 1646 і … 1720» років. У рукописі пропущено місяць отримання привілею 1646 p., хоча є число 15.

Комментарии запрещены.