Архітектурно-конструктивний задум церкви Милецького монастиря

Оригінальність архітектурно-конструктивного задуму церкви Милецького монастиря виявилась у системі склепінь, які перекривають центральну частину храму. Незвичайним є поєднання п’яти хрещатих склепінь з перекриттям нартекса циліндричним склепінням з розпалубками над первісними невеликими вікнами західного фасаду. Така конструкція перекриття в західній частині Миколаївської церкви зумовила влаштування опорних стовпів різного перерізу: на відміну від східної пари стовпів (у плані восьмикутних) форма плану двох західних нагадує половину неправильного восьмикутника.

Унікальним для українського культового будівництва XVI ст. є оригінальне поєднання склепінь над навою з верхом на циліндричному підбаннику; який спирався на чотири попружні арки та пандативи. Однакова висота хрещатих склепінь бічних і центральної нав та майже однакова їх ширина надавали інтер’єру Миколаївської церкви характеру урочистого залу.

Миколаївську церкву в Мильцях, яка не має прямих аналогів у культовому будівництві Правобережної України, доцільно порівняти з храмами Білорусі та Литви. «Зальністю» центрального об’єму в поєднанні з триапсидною вівтарною частиною церква схожа на групу храмів, збудованих у Вільні в XVI ст.

Первісне освітлення інтер’єру храму було досить скупим: крім пучка світла з вікон підбанника, його освітлювали лише п’ять невеличких віконець, високо розміщених на західному (гри вікна) та східному (два вікна над дахами бічних апсид) фасадах центральної частини будівлі. Цією характерною особливістю храм Милецького монастиря нагадує костел Св. Духа при будинку для вбогих на колишній Домініканській вулиці в м. Гродні, інтер’єр якого освітлювався лише високо розміщеними вікнами в апсиді та на торці храму. Можна припустити, що будівники Миколаївської церкви Милецького монастиря взяли за взірець Благовіщенську церкву Супрасльського монастиря (1503-1510 pp.) — одноверхого чотиристовпного величного храму. Незважаючи на суттєву різницю в розмірах, невелика Миколаївська церква за об’ємною структурою схожа на церкву Благовіщення, в якій східна пара опорних стовпів (у плані восьмикутних) відрізняється від західної пари (у плані квадратних).

Дзвіниця Милецького монастиря побудована на захід від церкви, причому фасади її орієнтовані за сторонами світу; а вісь будівлі збігається з продовженням поздовжньої осі Миколаївської церкви. Це квадратна в плані двоярусна споруда, перекрита чотирисхилим досить низьким наметом. За відомостями старожилів села, на початку XX ст. вона мала ще один ярус і високе наметове покриття, які не збереглися. Можна припустити, що йдеться про надбудову у псевдо-російському стилі другої половини XIX ст., яка згодом була розібрана. Саме в цей час подібні деталі оздоблення з’явились і в інших монастирських будівлях (корпус келій, трапезна з теплою церквою).

У нижньому ярусі дзвіниці по осі схід-захід первісно існував наскрізний прохід. Аркові отвори його в західній і східній стінах мають обрамлення кілеподібної форми. У центрі кожної грані другого ярусу будівлі розміщується композиція з трьох вузьких отворів з півциркульними перемичками. На фасадах вони оздоблені фаскою, зрізаною під кутом 45° до лицьової поверхні мурування стін.

Місцеположення дзвіниці Миколаївської церкви1 та наскрізний прохід у першому ярусі свідчать про те, що вона була надбрамною і до її бічних фасадів (північного та південного) прилягала огорожа.

Ансамбль Миколаївського монастиря доповнюють ще кілька будівель. До південного фасаду Миколаївської церкви прилягає дуже витягнутий по осі південь-північ двоповерховий корпус келій, збудований у 80-х роках XVIII ст. на фундаментах і підвалах будівлі XVI ст.

Тепла трапезна церква, що розміщена в центрі корпусу на його поперечній осі, поділяє будівлю на дві майже рівні частини. Місцеположення церкви на західному фасаді акцентоване прямокутним ризалітом, а на східному — п’ятигранним виступом апсиди. Ризаліт, центральна частина західної стіни обабіч нього, а також апсида наприкінці XIX — на початку XX ст. досить щедро декоровані у псевдо-російському стилі.

Покої настоятеля, що розташовані в південній частині монастирського подвір’я, — прямокутна в плані будівля з двома невеликими ризалітами на південному фасаді. Пілястри на кутах ризалітів та на північному фасаді, багатопрофільний карниз, характерні обрамлення вікон надбудованого на початку XVIII ст. другого поверху та портал головного входу надали цій первісно одноповерховій, досить скромній будівлі певної урочистості й водночас затишності.

За легендою, назва села Білоапок. розташованого на р. Корчик неподалік від Луцькії, пов’язана з джерелом, яке витікало з-під пагорба: його білокам’яне дно надавало воді білуватого забарвлення. Є відомості, що до заснування в Білостоку монастиря біля підніжжя цього пагорба, на якому згодом було зведено монастирські будівлі, поблизу джерела стояла давня мурована церква Усиіння Богоматері.

Розташований на околиці села, Білостоцький Здвиженський монастир належав до оборонних монастирів: його подвір’я, майже прямокутне в плані оточували глибокі рови та досить високі вали, частина яких збереглась і донині.

Монастир засновано в першій третині XVII ст. Мурований монастирський храм св. Михаїла Архангела збудовано в 1636 р. коштом Семена Гулевича-Воютипського. Ставши ченцем цього монастиря, він був його першим ігуменом, а згодом — православним епископом Перемишльським і Самбірським Сильвестром. Після смерті його поховали в склепі під Михайлівською церквою.

Рівно століття — з 1636 до 1736 р. монастир був православним, а в 1736 р. ігумен Варлаам Верещака «прийняв унію» і до 1796 р. монастир був василіанським. У цей час збудували цегляний, Г-подібний у плані, значний за об’ємом двоповерховий корпус келій з глибокими льохами (не зберігся). У 1776 р. при монастирі створено школу. Після третього поділу Польщі, в 1796 р. монастир скасовано, а Михайлівська церква стала православним парафіяльним храмом.

З першим періодом існування Білостоцького монастиря пов’язані життя і творчість одного з найвидатніших художників України кінця XVII — початку XVIII ст. Иова Кондзилевича (1667 — близько 1740 p.). Народився він у м. Жовкві на Львівщині — визначному культурному та мистецькому осередку того часу. У 19 років став чепцем Білостоцького монастиря, а з 1693 р. — ієромонахом. Висловлюється припущення. Кондзилевич здобув у Києві та за кордоном. Безсумнівно, він мав високу фахову підготовку.