Волинських храмів XV-XVII ст. привертають увагу та дивують нашого сучасника насамперед ті, в яких поєднується неможливе — молитва і зброя. Маємо на увазі храми, пристосовані до оборони.

Уфортифіковані культові споруди посідають особливе місце в архітектурній спадщині, яка збереглася на території колишнього Великого князівства Литовського, зокрема на Волині, в Білорусі, а також в інших історичних регіонах України — на Поділлі та в Галичині.

Культові споруди, пристосовані до оборони, будувалися на Волині впродовж XV-XVII ст. У кожному конкретном)’ випадку пристосування храму до оборони здійснювалось різними способами, відповідно до місцевих умов і вимог. Для оптимального виконання оборонних функцій кожен храм оснащували захисними пристроями, які відповідали рівню будівельної справи певного періоду. Захисні засоби в культових будівлях нічим не відрізнялися від такого самого устаткування оборонних споруд.

Призначення храму, здавалося б, якщо не повністю унеможливлює, то значно ускладнює пристосування його до оборони. Проте історичні умови й тогочасна сувора дійсність — постійна загроза нападів кримських татар і нескінченні чвари місцевих феодалів — зумовили спорудження храмів різних конфесій, в яких поєднувалися культова та оборонна функції. З таких храмів можна назвати Богоявленську церкву Острозького замку (середина XV — кінець XIX ст.), Успенську церкву Святогірського монастиря-фортеці в Зимному (1495 р. — кінець XIX ст.), Успенську церкву в Межибожі на Поділлі (XVI ст. -1669 p.), а також синагоги — в Луцьку (1620-ті роки), Сатанові (XVI-XVII ст.), Шаргороді (XVI-XVII ст.).

Пристосування храму до захисту від ворожих дій відповідало особливостям загальної системи оборони замку, монастиря чи селища.

Найбільш раннім волинським уфортифікованим храмом є Успенська церква в Зимному (1495 р.), про яку вже йшлося, коли розглядали Святогірський монастир-фортецю.

Унікальним прикладом пристосування культової споруди до оборони € Богоявленська церква в Острозькому замку (XV ст., 1521 p., кінець XIX ст.). Місцеположення храму біля північної межі замкового двору, майже впритул до крутого схилу оборонного рову, змусило будівничих початку XVI ст., які провадили модернізацію укріплень Острозького замку пристосувати до оборони безпосередньо північну стіну церкви. Для цього її ззовні підсилили масивною прикладкою, яка збільшила товщину стіни майже вдвічі.

Цінним джерелом інформації про наявність двох будівельних етапів у спорудженні північної стіни храму є документи другої половини XIX ст., складені за натурними дослідженнями напівзруйнованої в той час Богоявлснської церкви’.

Рапорт професора архітектури, статського радника І. В. Штрома, який обстежував руїни Богоявленської церкви в 1864 p., свідчить про переконання його в тому, що вигляд храму склався внаслідок двох будівельних етапів2. До першого з них, на думку І. В. Штрома, належало будівництво в середині XV ст. замкового храму князів Острозьких, до другого — спорудження контрфорсів західної та південної стін храму; а також потовщення північної стіни зовнішньою прикладкою та перетворення її завдяки цьому у складову частину північного оборонного муру замку; Закладені під його наглядом шурфи уможливили встановлення різниці в матеріалах і конструкціях фундаментів основного об’єму церкви та зовнішньої прикладки північної стіни.

До висновку про два будівельні етапи в спорудженні Богоявленської церкви прийшов і архітектор В. Дейнека, який обстежував її руїни, а також територію замкового подвір’я у 1875-1876 pp.

Згідно з цим висновком, на обмірному кресленику поперечного перерізу Богоявлснської церкви В. Дейнека показує, що мурування північної стіни храму складається з двох шарів приблизно однакової товщини, розділених по всій висоті вертикальним швом. Внутрішня частина мурування на цьому кресленику є первісною будівлею храму; а зовнішня — пізнішою прикладкою.

Натурні дослідження 1965-1969 pp., шурфи та зондажі, закладені біля стін Богоявленської церкви, підтвердили відомості зброї. Внаслідок цього з’явилися внутрішні камери стрільниць, перекриті невеликими лучковими склепіннями. Вогневий отвір стрільниць має вигляд перевернутої замкової щілини розмірами 28×34 см. вирубаної в цілому кам’яному блоці. З деяким зміщенням по горизонталі над стрільницями розміщені чотири вузькі вікна, обрамлені кам’яними готичними наличниками, які, ймовірно, в разі потреби могли використовуватися для обстрілу. Над кожним вікном па кам’яному блоці вирізьблено напис однією з мов — церковнослов’янською, давньогрецькою, латинською або старо вірменською, в яких повторюється одна й та сама дата — 1521 р. Це дає змогу встановити час перетворення північної оборонної стіни храму па складову частин)’ північного оборонного муру замку.

У верхній частині зовнішньої прикладки було влаштовано бойовий хід, захищений цегляними зубцями. Нижню частину зубців ще можна побачити на фото 1880-х років, де проміжки між зубцями закладені цеглою. Зубці показані і на поперечному перерізі Богоявленської церкви, опублікованому польським істориком архітектури В в його монографії. Отже, верх північної стіни храму також був пристосований до оборони.

Цікавими є приклади поєднання храму з оборонною баштою, розміщеною асиметрично (не в центрі західного фасаду), що ускладнювало композицію об’ємів. Саме такою є Троїцька церква в замку князів Острозьких у Костянтинові.