Володимирський собор
Останні публікації

Відомий путивльський історик і краєзнавець Іван Матвійович Рябінін

Відомий путивльський історик  і краєзнавець Іван Матвійович Рябінін

Будинок вирішено в дуже стриманій стилістиці пізнього провінційного класицизму на основі використання альбому зразкових (типових) проектів 1809 року. Будинок у плані прямокутний, внутрішніми капітальними стінами поділений на чотири основні приміщення. Головний вхід первісно був улаштований з подвір’я. Перший поверх, що виконував господарсько-допоміжні функції, низенький, трохи заглиблений в землю, з квадратовими віконцями в цокольній частині фасаду. Від другого житлового поверху його відділяє широкий горизонтальний фриз. Другий поверх значно вищий, ніж перший. На чоловий фасад виходять сім прямокутних вікон витягнутих пропорцій, облямованих тягнутими наличниками й увінчаних прямими сандриками (нині одне вікно замуровано). Наріжники акцентовані рустованими лопатками.

Будинок мурований з місцевої цегли на вапняно-піщаному розчині, потинькований і побілений. Опалення пічне. Перекриття плоскі, по дерев’яних балках. Підлоги дощані, сходи дерев’яні. Дах вальмовий, по дерев’яних кроквах, укритий шифером.

У цьому будинку жив відомий путивльський історик і краєзнавець, статський радник Іван Матвійович Рябінін (1834-1912). Він автор кількох книг та наукових публікацій з історії Путивля та його найвизначніших пам’яток: «История о Путивле…» (1911), «О Путивльском Преображенском соборе…» (1902) та інших. Наприкінці XIX — на початку XX століття І. Рябінін був церковним старостою Спасо-Преображенського собору. Будинок І. Рябініна є пам’яткою архітектури та історії місцевого значення з охоронним № 85-См.

Церква Миколи Козацького. Мурована одноверха церква з дзвіницею розташована на плато біля перетину вулиць Першо-травневоїта Дзержинського (вул. Псршотравнсва, 68), неподалік західної межі історичного середмістя. Завдяки висотній архітектурній композиції, що відіграє роль однієї з головних містобудівних домінант Путивля, вона візуально сприймається і домінує з переважанням бічних ракурсів у просторах прилеглих вулиць, у прозорах між садибною одно-, двоповерховою забудовою, а також у панорамі міста, яка розкривається з північного заходу.

Церква, відома в літературі як «Микола Козацький», «Микола Великоріцький» та «Микола Кам’яний», заснованав 1735 році, а освячена в 1737 році. Первісно була тридільною, з прямокутними центральною частиною (навою) і бабинцем та гранчастим вівтарем. Наву вінчає високий тризаломний верх. Церква двоповерхова: у нижньому поверсі містився храм Св. Миколи Великоріцького, у горішньому — холодна церква Введення в храм Божої Матері. У 1770 році церкву капітально відремонтували, прибудувавши з заходу прямокутного плану п’яти-ярусну дзвіницю, після чого заново освятили. її знову ремонтували в 1838 році, реставрували в 1959 та 1984-1988 роках. Наприкінці радянської доби в пам’ятці планували розмістити музей «Слова о полку Ігоревім». На початку 1990-х років храм повернули релігійній громаді.

Довжина будівлі 27.5 метра, висота до хреста 27 метрів. Усі приміщення згруповані вздовж осі захід-схід. У нижньому поверсі вони перекриті циліндричними склепіннями з розпалубками (вівтар — зімкнутим склепінням). При такій архітектурній композиції першого ярусу чітко виявляється лінійно-осьовий принцип організації інтер’єру. Його підкреслюють приземисті півдаркулінарки, церкві бабинецьперекритоциліндричним склепшням з розпалубками над вікнами, вівтар — напівлотковим склепінням, також з розпалубками. Нава має високий тризаломний верх типу «восьмерик на четверику». Перехід від четверика до восьмерика здійснено за допомогою двоярусних тромпів. Ярусність верху, що складається з трьох восьмериків, які послідовно зменшуються за висотою і шириною, в інтер’єрі підкреслена масивними профільованими карнизами, розташованими в місцях переходу від нижнього до горішнього восьмерика. Завдяки цьому досягається максимальна виразність центричного висотно розкритого простору нави з так зваї юю телескопічною перспективою верху.

Архітектурне вирішення екстер’єру пам’ятки дуже тектонічне. Воно враховує психофізичні особливості сприйняття архітектурної форми. Наріжники закріплені широкими пілястрами; ярусність основного об’єму, дзвіниці та церковного верху підкреслюють масивні багатеюбломні карнизи. Зовні переходи між ярусами восьмериків центрального верху утворюють дахи пружних криволінійних обрисів. Верхній восьмерик вінчає увігнутий восьмигранний наметовий дах з перехватом і маківкою. Таке саме вінчання має восьмерик дзвіниці. Бабинець накритий щипцевим дахом, вівтар — криволінійним з перехватом у нижній частині й завершенням типу «бочки», з глухим ліхгариком і маківкою.

Усі вікна мають лучкові перемички. У нижньому ярусі вони фланковані опуклими півколонками й вінчаються фігурними розірваними сандриками, виконаними контррельєфом. Усі вікна, розташовані вище, не мають облямувань. Північний вхід має дуже своєрідний портал: прямокутний дверний отвір фланкують гранчасті півколонки; над дверима — ніша для ікони з декоративним облямуванням й півциркульною бровкою.

Будівля зведена з місцевої цегли на вапняно-ніщаному розчині, зовні й в інтер’єрі потинькована. В інтер’єрі, крім орнаментів у восьмериках, мальовництво та інші елементи декору не збереглися. Фасади мають двобарвне пофарбування: тло кольору жовтої вохри, членування й деталі — білі. Дахи по дерев’яних кроквах укриті покрівельною сталлю. Дзвіниця має плоскі перекриття по дерев’яних балках.

В образі цієї церкви втілилися традиції української народної архітектури: в мурованих конструкціях відтворено типовий український тридільний одноверхий храм. Про вплив традицій російської архітектури свідчить двоповерховість пам’ятки, а також конструктивне вирішення двоярусних тромпів. Миколаївська церква в Путивлі є видатною пам’яткою пізнього етапу розвитку стилю українського Відродження. Як пам’ятка архітектури національного значення має охоронний № 620.

Комментарии запрещены.