Пристосування горища Троїцької церкви до оборони зумовило влаштування стрільниць для вогнепальної зброї у верхній частині стін храму — в парапеті (своєрідному бруствері). Найбільша кількість стрільниць була над навою, причому розміщувались вони нерівномірно: у південній стіні — вісім, а в північній — чотири. Над бабинцем було лише дві стрільниці — у південній і західній стінах. Ідентичність сучасного зовнішнього вигляду парапетів над навою, бабинцем та апсидою дає змог)’ припустити, що й над апсидою могли розташовуватися стрільниці. Отже, вся верхня частина будівлі Троїцької церкви була пристосована до кругового обстрілу довкілля. Вогневі отвори стрільниць мали характерну для XVI-XVII ст. форму у вигляді перевернутої замкової щілини. Низ невеликої внутрішньої камери розміщувався приблизно па рівні пояса людини, яка стоїть. У наш час. стрільниці ззовні закладено, парапет обтинькований.

Ці особливості Троїцької церкви переконливо свідчать про те, що храм, який у середині XVII ст. був, без сумніву, єдиною мурованою будівлею серед дерев’яної сільської забудови, зведений так, що міг виконувати функції оборонної споруди і бути, по суті, своєрідним храмом-фортецею. Архітектура церкви відповідає складним історичним умовам того часу в Україні, зокрема на Волині, в період Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Окрасою інтер’єру Троїцької церкви є створений у XVIII ст. іконостас (перенесений зі зруйнованої церкви с. Годомичі) з оригінальними Царськими вратами, виконаними першокласним різьбярем. їх прикрашає бароковий вишуканий рослинний орнамент з розкішних гнучких, укритих листям гілок. Особливістю Царських врат є відсутність традиційного зображення чотирьох Євангелістів у медальйонах.

З архітектурної спадщини Волині XVT-XVII ст. збереглася невелика кількість мурованих культових будівель. Серед них видатною монументальною спорудою останніх років XVI ст. є Миколаївська церква в м. Олевську, що на Житомирщині.

Місто Олевськ належить до найдавніших поселень Волині -вже в X ст. він був давньоруським містом. Вперше документально згадується в 1488 p., коли київський боярин Пирхайло просив київського воєводу дати йому «в держание волость Олевско, отодвинувши інших бояр».

За народними переказами, в давнину Олевськ називався «Олеговим городищем». На початку XVI ст. це місто було приписане до Овруцького замку. Після Люблінської унії 1569 р. Олевську складі Правобережної України потрапив під владу шляхетської Польщі. У1641 р. польський король надав місту Магдебурзьке право, дозволив щотижневі торги та два ярмарки на рік. У1793 р. Олевськ у складі Волині відійшов до Російської імперії.

Мурована Миколаївська церква в Олевську добре збереглася до нашого часу. Дослідники XIX ст., не вказуючи точної дати її спорудження, вважали, що збудована вона в «глибокій давнині». У сучасних виданнях храм датується 1596 р.. Таке датування не викликає сумніву, оскільки воно не суперечить даті (1618 p.), вирізьбленій на кам’яному хресті, вмурованому в західну стіну прямокутного кам’яного притвору, прибудованого до західного рамена церкви.

Миколаївська церква належить до типу храмів-триконхів, які були поширені на Поділлі та Волині в XVI-XVII ст. Миколаївська церква — первісно одноверхий, хрещатий у плані храм. Бічні рамена просторового хреста та апсида — майже однакові між собою за площею; висота їх така само, як і основного об’єму. Ззовні ці елементи п’ятигранні, зсередини -півциліндричні, перекриті конхами. Західне рамено (бабинець) — значно масивніше, у плані прямокутне, перекрите циліндричним склепінням.

I Іро пенні впливи готичної архітектури свідчить дещо стрілчаста форма низької масивної арки в західній частині бабинця, на яку спираються хори, та стрілчаста форма чотирьох високих попружних арок, які тримають над середохрестям циліндричний підбанник, перекритий сферичним куполом. Вісім великих вікон з півциркульними перемичками яскраво освітлюють підкупольпий простір та центральну частину церкви, на відміну від слабко освітлених бічних рамен і бабинця.

Незвичним для мурованого культового будівництва є перехід від попружних арок до основи круглого підбанника: замість традиційних пандатив тут влаштовано чотири плоскі, складної форми в плані тромпоподібні склепіння. Ним конструктивним прийомом Миколаївська церква дещо нагадує дерев’яні церкви, н яких іноді застосовувалися «незашиті» трикутні пандативи.

У давнину церква була одноверхою. а в наш час над центром кожного з рамен просторового хреста підносяться невеликі восьмигранні фальшиві верхи без підбанників. поставлені безпосередньо на дах. Це порушило первісний задум і деякою мірою позбавило храм величі іі простоти. Виникнення цих верхів, як і форму бані центрального верху, слід пов’язувати, напевне, з часом відбудови церкви (1864 р.) після двадцятирічного занедбання.