Не можна обминути увагою ту роль, яку в історичній долі середньовічної Волині відіграла родина князів Острозьких. У другій половині XIV ст. литовський князь Любарт надає Острог з навколишніми селами першому достовірно відомому Острозькому князю Данилу. У1386 р. Великий князь Литовський і король польський Владислав-Ягайло своєю грамотою підтверджує права його сина Федора Даниловича3 на замок Острог з прилеглим до нього округом, куди входили міста Корець, Заслав, Хлапотин, Тростянець, Красне, Крупа5.
З кінця XIV ст. протягом більше двохсот років представники цієї видатної родини українських магнатів постійно згадуються в стародавніх документах.
Яскравою особистістю був Костянтин Іванович Острозький (1460-1530 pp.) — впливовий політичний і церковний діяч Європи, один з найбагатших магнатів і меценат. Варто згадати, які офіційні титули належали йому протягом політичної та урядової кар’єри, щоб зрозуміти, яке значне місце посідав він у Великому князівстві Литовському. Двічі (1497 і 1507 pp.) він отримував титул "гетьмана великого Литовського", іменувався "старостою Луцьким, маршалком землі Волинської", "каштеляном Віденським" і, нарешті, "каштеляном Троцьким"’.
Після невдалої битви з московським військом на р. Вендроші (1500 р.) К. І. Острозького було взято в полон, де він перебував до 1507 р. Утікши з полону дістався до Вільна. Він керував литовським військом у п’ятнадцяти битвах та походах проти татар і Московії, чотири з яких завершилися значними перемогами.
За К. І. Острозького значно зросли маєтки князівської родини. Документально відомі надання та привілеї більш як на дев’яносто населених пунктів, видані йому протягом 1497-1511 pp. Він мав двори й будинки у Вільні, Мінську Луцьку. Королівські привілеї надавали йому право на торги та ярмарки в Дорогобужі, Луцьку, Звягелі:і й інших містах і замках Волині, які йому належали, а також у Чернігові.
К. І. Острозький заснував Миколаївський монастир у Жидичині біля Луцька (1507 p.). З його ім’ям пов’язують відбудову трьох православних церков у Вільні — Пречистенської, або Спасо-Прсображенської (1511 p.), Миколи Чудотворця (1514 р.) та Троїцької (1514 p.), а також спорудження в Ново-грудку4 церкви Бориса і Гліба (1519 р.) на місці давньої церкви з такою самою назвою. Відомі також надання та подарунки князя іншим храмам і монастирям Волині.
Острозький був одним з меценатів Києво-Печерської лаври; тут, в Успенському соборі він і був похований. У 1579 р. його син — Василь-Костянтин Костянтинович встановив над похованням надгробок, центральна частина якого являла собою труну з чорного мармуру, що стояла на трьох білих мармурових левах. Одягнена в лицарський обладунок фігура князя з рожевого мармуру мала умовну позу, характерну для багатьох надгробних пам’ятників того часу, зокрема надгробків з кафедрального костелу на Вавелі у Кракові, виконаних італійськими майстрами. Первісно надгробок мав розвинене ренесансне оздоблення, яке загинуло під час пожежі в Успенському соборі 1718 р. У 1720 р. його замінили складною ліпною композицією з військової арматури, прапорів, драпірувань та інших елементів пишної барокової декорації. У листопаді 1941 p., коли Успенський собор було висаджено в повітря, від надгробка не залишилось і сліду.
XVI ст., особливо друга його половина — одна з найбільш яскравих і значних сторінок історії Волині. Після Люблінської унії (1569 р.) характерною рисою політичного й економічного ладу Польщі, під владою якої з того часу перебувала Волинь, було засилля магнатів і шляхти, що негативно відбилося на становищі міщан і селян. Через подвійний гніт (соціальний і національний) на Україні в другій половині XVI ст. шириться антифеодальний та національно-визвольний рух, основними рушійними силами якого були селянство та міська біднота. У другій половині XVI ст. на всій території Правобережної України пробуджується й зростає національна самосвідомість, спостерігається підйом у різних галузях економічного, політичного й культурного життя українського народу. У містах створюються братства, школи, друкарні. Для успішного протистояння католицькому засиллю в галузі культури, освіти, літератури та мистецтва започатковується національна школа.
Наприкінці 70-х років XVI ст. князь В. К. К. Острозький — видатний діяч кінця XVI — початку XVII ст., який у своїй політиці орієнтувався на некатолицьке, переважно українське, населення, збудував в Острозі шпиталь, заснував школу та друкарню.
Один із засновників Львівського братства ІО. Рогатинець у своєму творі "Пересторога" (1605 р.) так описує ці важливі події: "… Того часу, по зезволенію Божіїм, благоверный князь Константан Константинович умыслил утвердити православную веру, предками своими везде уфундованную. И напервей старался у святейшего патріарха, абы ся зде дидискалов ко размноженію наук вере православной зослал; а он на то маєтностями своими ратовати готов и доложенья их на то не жалует, яко юж збудувал школу, шпиталь и маєтностями их надарил, а також Словенскую и Грецкую в Острогу заложил друкарню, обрал со благословением и зосланіем патріарха вселенского, и тое все заложил.
Острозька школа, що відома також під назвою академії, була першою на території України греко-слов’янською школою та родоначальницею вищих навчальних закладів, які виникли згодом. Крім слов’янської, грецької та латинської мов, в Острозькій школі викладалися так звані "визвольні", або "вільні" науки — граматика, арифметика, логіка, риторика.
Першим ректором Острозької школи був Герасим (Еразм) Смотрицький, а серед викладачів знаходимо імена високоосвічених осіб того часу-грека Никифора, Іова Княгиницького, Андрія Римщі, Христофора Філалета. Вихованцями школи були видатні церковні та військові діячі — відомий письменник і вчений Мелстій Смотрицький, Іов Борецький, гетьман Війська Запорізького Петро Конашевич-Сагайдачний та ін.
Острозька школа сприяла зміцненню культурних зв’язків між містами України, а також між Україною та іншими регіонами Великого князівства Литовського. Є відомості, що до Острозької академії приїжджали вчитися з Галичини й Литви, а Львівське братство запросило з Острога Івана Підви-соцького на посаду викладача та коректора книг.
Майже одночасно на кошти В.-К. К. Острозького Іван Федоров, запрошений зі Львова, облаштував Острозьку друкарню, яка видавала богословські та полемічні твори, спрямовані проти католицизму. У 1581 р. тут була видана знаменита "Острозька Біблія" — перше повне видання біблії церковнослов’янською мовою в її староукраїнському варіанті’.
Крім школи й друкарні, в Острозі наприкінці XVI ст. існував створений за ініціативою та підтримкою князя В.-К. К. Острозького гурток антиуніатських літераторів і публіцистів, до складу якого входив видатний український письменник Г. Д. Смотрицький. Одним із членів цього гуртка був талановитий український письменник, який творив під нерозгаданим і досі псевдонімом "Острозький клірик". Отже, Острог наприкінці XVI ст. був одним з найзначніших осередків культури та освіти не лише Волині, але й усієї України, в якому жили й творили видатні письменники, вчені, викладачі.