Володимирський собор

Принцип створення монастиря

Нарешті, ми хочемо сказати і про найважливіший принцип створення монастиря – його регулярність, тобто прагнення до правильної геометричної побудови плану обителі. Ця регулярність простежується істориками архітектури в найдавніших монастирях Русі – Свято-Успенському Печорському і Софійському в Києві. Причому цікаво те, що в рівнинній місцевості монастир звичайно робили квадратним у плані, із собором, що стоїть у центрі території; але й у випадку будівництва монастиря на горі, серед лісу і байраків, теж прагнули до прямокутного плану.

Це прагнення до регулярності ніяк не можна пояснити практичними потребами, як, наприклад, в оборонному будівництві. Тут причина лежить в іншій площині – зовсім нематеріальній. Справа в тім, що в старовину вірні християни монастир сприймали як явлений на землі образ Царства Небесного, а ченці іменувалися «ангельським чином». Тому на розпланування і архітектурну композицію монастирів істотно вплинуло уподібнення їх небесному грачу праведних – горньому Єрусалиму. Звернемося до «Одкровення Св. Іоана Богослова» (Апокаліпсиса): небесний Єрусалим мав чіткий, глибоко символічний архітектурний устрій: «І я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив з неба від Бога (…) І почув я гучний голос із престолу, який кликав: «Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними» (…) Амісто чотирикутне, а довжина його така, як ширина (…) Мур воно мало великий і високий, мало 12 брам (…) І не ввійде до нього ніщо нечисте»*. Як видно з цього тексту, семантика монастирського устрою заснована на християнській есхатології. Небесний Єрусалим має прообраз на землі – монастир. Відповідно до цього на російських іконах XVI-XVII століть небесний град зображували у вигляді монастиря з геометрично правильними обрисами. У центрі поміщали престол Бога й Агнця. Це перегукується з монастирським собором, що теж розміщений у центрі монастиря. На престолі соборного храму відбувалася євхаристія – заклання символічного агнця.

На тих же іконописних зображеннях горнього Єрусалима по периметру всередині стін розташовувалися «житла праведних» – пряма аналогія монастирським келіям.

Крім регулярного устрою, небесний град характеризувався тим, що в ньому протікало життєдайне джерело й цвіли сади. Звідси зрозуміло, яке важливе символічне значення надавалося монастирським колодязям, джерелам, а також садам.

Біля монастирських брам завжди знаходилася варта, як ангели біля брам небесного Єрусалима; горній град освітлювався світлом божественної слави, а монастир – славою чернечого житія, тому що воно «є світло для всіх людей».

Наведені нами паралелі, запозичені з праць І. Бусевої-Давидової, М. Ільїна й інших, дають досить підстав для висновку про те, що наші предки вважали монастир подобою небесного Єрусалима. Це і було причиною регулярного архітектурного устрою монастирів та збереження такого устрою при всіх наступних перебудовах і розширеннях.

Тепер звернемося до безпосереднього розгляду містобудівного й архітектурного устрою Софроніївського монастиря.

Дуже цікаве й виразне його розташування в ландшафті: на двох безлісих уступах високої, порослої дубовим лісом гори, що панує над великими просторами заболоченої долини ріки Сейм. Дійсно, у ландшафтному відношенні місце дуже схоже на те, де у давнину святі Антоній і Феодосій засновували й розбудовували Києво-Печерський монастир.

Як і в Києві, гора над болотом Молче надавала прекрасні можливості для розвитку монастиря: було багато вільного простору для забудови, багато будівельного лісу навколо, а також глини, з якої випалювали цеглу; був зручний спуск униз до води і т. д. Ченці, при всьому аскетизмі монастирського житія, уміли обирати місця, найбільш придатні для практичних потреб проживання і господарювання. При погляді на план монастиря у нашого сучасника може виникнути запитання: чому за наявності досить великого рівного майданчика головні будівлі – собор Різдва Пресвятої Богородиці, церква Успіння Пресвятої Богородиці, трапезна, ризниця (старий настоятельский корпус), братський і складський корпуси – розташовані так тісно, майже впритул один до одного? Щоб зрозуміти це, треба побувати тут, на Чудній горі взимку, коли при морозі до 20 градусів за Цельсієм і високій вологості, з боку долини Сейму дме різкий, пронизливий вітер. На таком)’ вітрі ніякі «зігрівальні» засоби не допомагають! Тому всі споруди будівничі монастиря розташували таким чином, щоб у зимовий час можна було краще сховатися від вітру й холоду.

На Софроніївський монастир дуже схожий за розташуванням й архітектурою Микільський монастир у місті Рильську Курської області (Росія). Він відомий з 1505 року. Ного муровані храми, побудовані «кораблем», як і в Софроніївському монастирі, датуються 1733-1753 роками. Усі вони однобаневі, причому соборний Микільський храм – двоповерховий. Розташовано ці будівлі на привільному пагорбі настільки ж тісно, як і в Софроніївському монастирі.

Оскільки від монастирських будівель на Чудній горі мало що збереглося, нам дуже важко з’ясувати, як історично розвивалася архітектурна композиція Софроніївського монастиря, які будівлі й у якій послідовності зводилися. Ми можемо тільки описати його архітектуру станом на кінець XIX – початок XX століть, а також докладно розповісти про збережені будівлі.

Соборний мурований храм, як уже неодноразово згадувалося, був побудований у 1630 році і з тих пір неодноразово перебудовувався. Яким він був споконвічно – ми не знаємо. Але наприкінці XIX століття це був найбільший храм монастиря, з величезним сферичним куполом на циліндричному підбанни-ку над середохрестям, з чотирма малими банями по кутах центрального четверика, з напівкруглим у плані вівтарем. Судячи з таких архітектурних форм, витриманих у стилістиці російського класицизму, собор набув цього вигляд)’ на початку XIX століття. Було б цілком логічним спробувати знайти аналогії тим архітектурним формам, які собор одержав після всіх перебудов. За аналогіями далеко ходити не треба – вони знаходяться неподалік. Це Покровський собор 1822 року й Успенська церква 1811 року в місті Рильську, Миколаївська церква 1806 року в селі Юнаківка Сумського району.

Зараз від собору Різдва Пресвятої Богородиці на Чудній горі ніяких видимих слідів не залишилося. Але це не означає, що він утрачений назавжди, що його не можна відтворити. Нам це видається цілком імовірним, і ось чому.

Справа в тім, що в XIX столітті в Російській імперії існував дуже чіткий порядок у всіх будівельних справах. За цим порядком стежив сам імператор: зокрема, у столиці домовласник не міг побудувати навіть сарай чи туалет без «найвищого схвалення». До речі сказати, імператор Микола І був одним з провідних у свій час інженерів-будівельників: за його проектом була побудована Київська фортеця – найбільша в 6л?ропі. Настільки ж твердого порядку дотримувалися й у провінції: при будівництві чи добудові (перебудові) яких-небудь споруд місцеві архітектори (уданому випадку це міг бути або курський єпархіальний, або курський губернський архітектор) складали докладні архітектурні кресленики, кошториси й відправляли їх на узгодження і затвердження в Санкт-Петербург. Там ці кресленики й лишалися на вічне зберігання. Зараз, найімовірніше, кресленики по Софроніївському монастирю можуть зберігатися в Санкт-Петербурзі, у Російському державному історичному архіві. Завдання полягає в тому, щоб їх знайти й використати в справі відновлення цієї святині.

Читайте так же:

    08 05 02 07 06 01

    Комментарии запрещены.

    01 02 06 07 05 03 04 10