Визначна роль в історії Волині належить православному Дерманському Троїцькому монастирю, який наприкінці XVI — па початку XVII ст. був одним з осередків антиуніатської боротьби в Україні.
Троїцький монастир у с. Дермань Здолбунівського району Рівненської області є одним з найвидатніших ансамблів монастир в фортець.
У приписці, яка зроблена на полях пом’яника Дерманського монастиря і стосується князя Василя Федоровича Острозького, зазначает ься, що він "…церковь и звоницу муровал и сам на закладаню был и всього ионастира Дерманского фундатор" це свідчить, що монастир був заснований у середині XV ст..
Онук князя Василя — Костянтин Іванович Острозький (помер у 1533 p.), подарував у 1499 р. для Троїцької церкви Дерманського монастиря рукописну книгу повчань, яка в середині XIX ст. ще зберігалась у монастирській бібліотеці. А через вісім років К. І. Острозький подарував монастирській церкві рукописне Євангеліє, срібний позолочений "потир з дискосом и ложицею, крест воздвизальный с мощами и несколько церковных облачений. це Євангеліє, написане чітким і красивим почерком, також зберігалося в Троїцькій церкві.
Документи 1507 та 1522 pp. переконливо свідчать про існування в цей час Троїцького монастиря. У Рівненському краєзнавчому музеї зберігається з нього дзвін, на якому викарбувана дата — 1567 р.
Відомо, що в 1575-1576 pp. управителем Дсрманського монастиря був російський першодрукар Іван Федоров, якого запросив до себе Костянтин Костянтинович Острозький. У 1602 р. К. К. Острозький заснував у монастирі школу, а Дерманський монастир віддав "…з грунтами и вшелякими его пожитками на житыс общее чернцомъ которые бы призволили на общее житие по законоположению Василия Великого". При цьому обумовлено, щоб "…бегунов черицов и чинови тому противных абы в том монастыре не, едно таковых которые бы под тог порядок подлегать хотели й которые бы се зышъли до науки. Мают тс способнейшие до науки письма словенского, греческого и латинского от особ веры восточное будучих".
Із заснуванням у 1602 р. друкарні Дерманський монастир став одним з осередків книгодрукування та освіти.
Керівником Дерманської друкарні був брат Наливайка — Дем’ян (Даміан) Наливайко. У друкарні Дерманського монастиря в 1603 р. було видано, а в лютому 1605 р. — полемічний твір, патріарха Александрійського до велебного Іпатія Потья". Більшість видань Дерманської друкарні друкувалися тогочасною літературною українською мовою.
З друкарнею пов’язана діяльність Іова Борецького — українського церковного, політичного й освітнього діяча1. Він навчався у Львівській братській школі, а згодом був її викладачем і ректором. З відкриттям Київської братської школи був її першим ректором, а з 1620 р. і до кінця життя (помер у 1631 р.) — Київським православним митрополитом.
На жаль, у 1605 р. друкарство в Дермані припинилось, а друкарське устаткування було повернуте до Острога.
У1627-1631 pp. настоятелем Дсрманського монастиря був Мелетій Смотрицький — архієпископ Полоцький, відомий український письменник-полеміст, філолог і церковний діяч, син ректора Острозької академії Г. Д. Смотрицького. Мелетій Смотрицький блискуче закінчив Острозьку академію, навчався в єзуїтській колегії у Вільні, слухав лекції в Лейпцизькому та університетах. З 1608 р. оселився у Вільні і був настоятелем Віденського Софійського монастиря. Останні роки свого життя провів у Дерманському монастирі (помер у 1630 р.) і був тут похований. М. Смотрицький — автор багатьох полемічних творів та відомої "Граматики словенської" (1618 р.). У 1648 р. цей твір був перевиданий у Москві і по ньому понад сто років викладали мову не лише в Росії, але і в інших слов’янських країнах.
Настоятелями Дерманського монастиря спочатку були ігумени, потім архімандрити, а згодом — архієреї різних ступенів і з різних єпархій, які іменувались Архімандритами Дсрманського монастиря. Крім того, до нього були приписані ще два монастирі, які князі Острозькі заснували в Дубні, — Спасо-Прсображенський та Хрсстовоздвижснський. З 1712 p., починаючи з Япуарія Огурцевича, настоятелями стали греко-католики (уніати)2.
Після приєднання Волині до Російської імперії внаслідок третього Поділу Польщі з 1795 р. Дерманський монастир знову став православним.
Цікавим документом кінця XIX ст. є "Метрика для получения верных сведений о древне-православных храмах Божиих, зданий и художественных предметов", складена в 1880-х роках Імператорською Академією мистецтв і розіслана в міста й села Російської імперії, зокрема Волині. Вона містила 74 запитання, на які треба було дати детальну відповідь.
З відповідей настоятеля Дсрманського монастиря ієромонаха Ігнатія дізнаємося, що в 1828 р. всі монастирські будівлі тією чи іншою мірою були пошкоджені великою пожежею. Після пожежі розібрано добудови до східної частини Троїцької церкви, зведені уніатами. Залишено лише "при старом корпусе церкви с северной и южной стороны по одной стенке, в коих и устроены ризница и пономарня.
Первісний іконостас XVII ст. Троїцької церкви загинув у пожежі, а новий, облаштований у 1850-х роках, був "деревянный с резьбой, на голубом фоне с позолотой" (не зберігся). У Троїцькій церкві була стародавня ікона Божої Матері, яка здавна вважалася благодатною.
Троїцьку церкву в цей час прикрашали три портрети — Петра І та настоятелів Дерманського монастиря — єпископів Мелетія Смотрицького та Феліціана Володковича.
У Дерманському Троїцькому монастирі ще в другій половині XIX ст. була велика бібліотека, яка складалася з книг Острозького Преображенського монастиря, які вціліли від пожежі та були передані в Дермань, і частково з книг, що належали Дерманському монастирю та були залишені уніатами. Усіх книг, крім богослужебних, було понад триста; серед них кілька рукописних і стародруків слов’янською, російською, польською, латинською, грецькою та німецькою мовами.
Троїцький монастир посідає дуже вигідне зі стратегічного погляду місце. Він розташований на вершині невисокого пагорба, який з півдня в давнину захищався ставком, а з заходу болотистим лугом. З півночі та сходу від навколишньої території монастир відділяє досить глибокий рів. який частково міг наповнюватися водою із ставка. Через рів до монастирської брами вів дерев’яний міст, замінений нині земляним насипом.
Відповідно до форми вершини пагорба, па якому розташовується монастирський комплекс, оборонні мури утворюють в плані неправильний багатокутник.