Печерні лабіринти

Печерні лабіринти

Печерні лабіринти складаються з ходів, келій, ніш-аркасолій для поховань. Зустрічаються і приміщення більших розмірів. Очевидно, це підземні церкви чи каплиці. Зі старих писемних джерел відомо про те, що печери проходили під самим соборним храмом, а також під монастирською ризницею.

Ще один надзвичайно цікавий кільцевий підземний лабіринт розташований на південно-східному схилі монастирської гори, майже під самою поверхнею. Його стіни й склепіння вимуровані з цегли, що датується XVIII століттям. Саме незвичайне тут — склепінчаста підземна церква Преподобних Антонія і Феодосія Печерських, відновлена в 1766 році. її муровані склепіння стягнуті залізними затяжками, заанкереними в товщі мурування. Це незаперечне свідчення того, що і церква, і весь даний печерний лабіринт будувалися відкритим способом: спочатку вирили великий котлован, побудували з цегли склепінчасті ходи, церкву й келії, а потім усе це засипали землею.

Першим дослідником печер Софроніївського монастиря був відомий київський спелеолог Олександр Авагян (нині, на жаль, уже покійний). У 1980-х роках він за участю архітектора з міста Сум Вадима Трегубова й деяких інших архітекторів-реставраторів обстежував печерний лабіринт і зняв з нього план, який ми тут публікуємо. На підставі його, а також наших власних спостережень, спробуємо докладніше описати ці печери.

Низенький арковий вхід у печерний комплекс видніється на схилі. Через вузький, шириною всього 80-90 сантиметрів коридор довжиною 5 метрів ми проходимо в більш просторе приміщення. Це той самий коридор, але розширений за допомогою влаштування бічних аркових ніш. Тут шлях роздвоюється: можна йти прямо, а можна ліворуч по вузькому, злегка вигнутому ходу. Однак обидва шляхи приведуть нас в одне місце — підземну церкву Преподобних Антонія і Феодосія Печерських, розташовану на відстані 15 метрів від входу в печерний комплекс. Церква цілком традиційна, тобто тридільна, прямокутна в плані, орієнтована вівтарем на північний схід, як і наземні монастирські храми. її розміри — 10×4 м. Прямий хід виводить нас у головне приміщення для молільників — наву чи неф. Бічний хід, що веде ліворуч, виводить у західне приміщення цього ж храму. Неф з’єднаний із західним приміщенням широкою аркою, а від вівтаря відділений стіною з трьома дверними отворами. У східній стіні вівтаря є три аркові ніші для потреб богослужіння. Аналогічні піші є і в приміщенні нефа. На північній стіні нефа є два аркових отвори, що ведуть далі, всередину гори. Такий же хід відкривається і з західного приміщення церкви Преподобних Антонія і Феодосія Печерських. Система цих ходів спланована таким чином, щоб під час служби в церкві можна було б, не заважаючи молільникам, обійти неф і рухатися далі всередину гори. Як видно на плані, від церкви на північ йдуть три майже рівнобіжних підземних ходи, які перетинає поперечний коридор. Ці ходи мають подекуди розширення (інакше в них двом чоловікам не розминутися). Далі, у глибині гори, ці підземні ходи утворюють замкнуте кільце. Так що, вийшовши з західного притвору церкви Преподобних Антонія і Феодосія Печерських, можна, пройшовши кільцевий шлях, повернутися в неф тієї Ж церкви. Уздовж цього кільцевого ходу приблизно через рівні проміжки розташовані чернечі келії, найбільша з яких має розміри 4×2,5 м. Із найвіддаленішого кінця цього кільцевого ходу виходить підземний коридору напрямку до собору Різдва Пресвятої Богородиці. Він до кінця не досліджений, тому що обвалений.

Загалом цей печерний комплекс, а точніше, тільки досліджена його частина, займає площу приблизно 55×45 м. Він, безумовно, є унікальним і може бути порівняний з Антонієвими печерами Іллінського монастиря в Чернігові, а також з київськими печерами.

Руїни монастиря аж до 1980-х років майже нікого не цікавили. Але в ці роки ними поступово почали цікавитися дослідники історії архітектури (що втішно), а також шукачі скарбів (що виявилося дуже небезпечним, оскільки, озброєні сучасною технікою, вони розривали все підряд у пошуках міфічних скарбів, прискорюючи, таким чином, руйнування деяких уцілілих будівель). При підготовці Зводу пам’яток історії та культури по Сумській області автор цієї книги обстежив уцілілі будівлі монастиря, зробив їхню фотофіксацію і направив у Сумський облвиконком відповідні матеріали й обгрунтування. Унаслідок цього рішенням Сумського облвиконкому від 20 травня 1988 року № 112 ансамбль Софроніївського монастиря був поставлений на державний облік і взятий під охорону держави як пам’ятка архітектури. Він одержав охоронний номер 10б-См.

Зараз, хотілося б вірити, настає час відродження цієї древньої обителі. У зв’язку з цим маємо застерегти від деяких дуже розповсюджених помилок, шкода від яких може бути дуже значною і непоправною.