Володимирський собор
Останні публікації

Община латинського купецтва

Община латинського купецтва

Поза всім, віл 20-х pp. XII ст. протягом століття кількома джерелами була зафіксована «община латинського купецтва», і Київ, як усяке середньовічне місто, утримуючи диференціацію розселення за соціально-професійними ознаками, мав містити певний район для такої «чужорідної общини»’. Розміщення західного купецтва, яке не потребувало водного шляху, могло тяжіти до міської брами, через яку проходив цей сухопутний шлях. Але ще логічнішим було б «розмістити» католиків у районі торгового Подолу поблизу р. Почайни.

Отже, як зазначає Б. Рамм, «достовірно відоме одне, — що у Києві мешкали католики». Ніконовський літопис має згадку про них під 1175 p.. називаючи їх «латиною». В «Історії Польщі» Яна Длутоша зазначено, що у 1173 р. великий князь Ярослав Ізяславович частину перебуваючих у Києві католицьких «абатів, священиків, монахів і всіх латинян взагалі» вигнав, а частину ув’язнив. Історики визнають можливим, що досить численна на той час католицька спільнота брала участь у боротьбі претендентів на княжий престол. Але репресивні заходи не були довготривалими і вже на початку XIII ст. латинська купецька община відродилась, до неї докочувався відгомін загальноєвропейських релігійних хвилювань.

Відносно 1242 р. у бенедиктинських документах є зафіксованою подорожня охоронна грамота, видана Віденським абатом двом монахам ордену, «що тікали із монастиря («clanstro») Пресвятої Діви Марії на Русі (після того як всією Руссю заволоділи татари) і прямували в Ірландію». Зазначимо, що і тут немає прямих свідчень про будівництво бенедиктинського костьолу в Києві: мова йде не про храм («ccclesia»), а про монастир, який до того ж невідомо де на Русі знаходився.

Відтак у київській католицькій розбудові від XIII ст. постають нові сили і новий орден домініканців. Екзальтоване XIII ст. для Європи це час формування нового стилю, нового типу чернечої організації, час Домініка і Франциска, масових єресей (спіритуали. катари, альбігойці) і нових здобутків у музиці й архітектурі, доба схоластичної теології, простір діяльності Фрідріха II, час запровадження індульгенцій і вогнищ інквізиції… Для Києва і Київщини XIII ст. поклало край стильовому і державотворчому розвитку: давньоруської доби стосуються власне перші чотири десятиліття, але саме в їх межах у Києві нарешті постає костьол. І традиційно його спорудження пов’язують з діяльністю домініканського місіонера Яцека Одровонджа (св. Іокіпфа).

Орден домініканців затверджений 1216 р. і за п’ятнадцять років він мав понад 60 монастирів — інколи заснованих, інколи прийнятих під опіку. Із 1223 р. домініканці з’являються у Польщі, засновують монастирі у Кракові і Сандомирі та в найближчий потому час прибувають до Києва. Чому Київ привернув їх увагу: як поле місіонерської діяльності серед схизматиків та невірних, поле розгортання «східної католицької політики»? А, можливо. Київ як окраїна християнського світу, але все ще досяжна для європейців, став притулком для гнаних в Європі єретиків, які «потребували» домініканської опіки? Київ — все ще номінальна столиця великого регіону, арена перманентних князівських усобиць. Він має сильну торговельну західну общину. Можливо, все це давало підстави для розгортання діяльності домініканців’.

Отже, хоча ще від часу Аскольдового хрещення 860-х pp. у Києві набуває сили будівництво християнських храмів, перші відомості про функціонування у місті католицького костьолу стосуються лише першої половини XIII ст.

Комментарии запрещены.