Володимирський собор
Останні публікації

Надбрамна (над Святою брамою) церква Покрови Пресвятої Богородиці

Надбрамна (над Святою брамою)  церква Покрови Пресвятої Богородиці

Надбрамна (над Святою брамою) церква Покрови Пресвятої Богородиці, споруджена в 1757 році, на щастя, збереглася до наших днів, хоча й у досить зруйнованому стані. Церква двоярусна. У першому ярусі — арка проїзду в центрі й аркові дверні отвори обабіч. Другий ярус — дуже стрункий тридільний одноверхий храм у дусі «єлизаветинського бароко» з пишними лиштвами над вікнами, вигнутими карнизами й витонченим бароковим завершенням бані.

За спостереженнями видатного українського історика архітектури М. Цапенка, які він виклав у своїй відомій книзі «Архітектура Лівобережної України XVII-XVIII століть» (Москва, 1967), «ця дзвіниця дуже близька до дзвіниці Кирилівського монастиря в Києві за характером об’ємної побудови. Купол цієї будівлі незвичайний. За українською традицією на ньому влаштована покрівля з заломом».

Доктор мистецтвознавства Михайло Павлович Цапенко (1907-1977) був учнем і послідовником великого російського мистецтвознавця, історика мистецтв, академіка Ігоря Еммануїловича Грабаря. Він чудово знав архітектуру і мистецтво російсько-українського прикордоння, видав про це чимало книг. Він же став, власне кажучи, першим дослідником Софроніївського монастиря в радянський час. Однак не з усіма його висновками ми можемо погодитися.

З приводу схожості надбрамної церкви Покрови Пресвятої Богородиці з надбрамною церквою-дзвіницею Кирилівського монастиря в Києві ми можемо додати: за характером об’ємної побудови розглянута будівля близька й до надбрамної церкви-дзвіниці Межигірського монастиря під Києвом. Обидві споруди — і Кирилівську, і Межигірську- побудував один майстер. Це — найзнаменитіший київський архітектор XVIII століття Іван Григорович-Барський. Напрошується сама собою смілива гіпотеза про його можливе авторство й щодо будівлі в Софроніївському монастирі. Тим більше, що за архівними документами відомо, що І. Григоровича-Барського викликали для виконання архітектурних робіт у сусідній Глухів.

Але з настільки привабливою гіпотезою доведеться відразу ж розпрощатися. Справа в тім, що нам достеменно невідомо, чи приїхав І. Григорович-Барський за викликом начальства в гетьманську столицю Глухів, чи ні. Збереглося листування, що свідчить про його небажання їхати в Глухів під приводом наявності в нього термінових архітектурних замовлень у Києві. Але найголовніше полягає в тому, що Кирилівську дзвіницю він побудував у 1760 році, а Межигірську — у 1772-1774 роках, тобто набагато пізніше 1757 року, коли надбрамну церкву Софроніївського монастиря вже освятили!

Ймовірно, появу в настільки відособленому, «провінційному» місці витвору архітектури, цілком столичного за своїм характером і найвищим рівнем архітектурно-пластичного вирішення, варто пов’язати з відвідуванням монастиря російською імператрицею Єлизаветою Петрівною в 1744 році. Згодом за,її повелінням цю архітектурну роботу могли доручити кому-небудь зі столичних зодчих.

На жаль, М. Цапенко, котрий бачив надбрамну церкву Покрови Пресвятої Богородиці в 1957 році вже в напівзруйнованому стані, зовсім неправильно визначив її архітектурний тип.

Ми повинні особливо підкреслити: це ні в якому разі не надбрамна дзвіниця, це саме надбрамна церква!

Розглянемо її устрій докладніше. У цьому нам допоможуть фотографії, що тут приводяться, і креслення. По-перше, будівля має яскраво виражену висотну композицію. її загальна висота від землі до хреста становила 31,5 метра (для порівняння: це висота сучасного 10-поверхового будинку). Будівля в цілому ніби симетрична, причому баня підкреслює вісь симетрії. Однак повної симетрії немає — її порушують прибудова з заходу, а також розбіжності в розмірах східного і західного членувань фасаду. Завдяки такій, говорячи професійною мовою, асиметрії, будівля виглядає живою, а не мертвого схемою-креслеником. Тут ми спостерігаємо те ж саме, що й у живій природі: при позірній загальній симетрії насправді живі організми асиметричні. І найяскравіший тому приклад-лівий і правий боки в людини. Художники це дуже добре знають: якщо людське обличчя намалювати строго геометрично симетричним — воно вийде мертвим! Що стосується архітектури, то знання і використання таких композиційних особливостей є свідченням найвищого професіоналізму, справжньої майстерності. Тому, хто б не був автором проекту церкви Покрови Пресвятої Богородиці, ми твердо знаємо — це був Майстер з великої літери!

На першому ярусі по осі ми бачимо арку брами. її ширина 3,25 метра. Це був головний вхід в обитель. Зі східного боку-ще одна арка, трохи вужча (2,9 метра), призначена для проходу пішоходів (у ХГХ столітті ця арка була замурована). З західного боку від центрального проїзду була влаштована (це добре видно на плані) невелика кордегардія — келія для монастирської сторожі. Вона має вхід з головної арки і два вузеньких віконця на кшталт стародавніх бійниць, що виходять на північ і на захід. З надвірного боку за келією влаштовано сходи, які ведуть на другий ярус, у церкву.

Церква тридільна, дуже висока і дуже світла завдяки великим вікнам, розташованим утри яруси. Центральний четверик за допомогою плоских трикутних пандативів (як в українських дерев’яних храмах) несе світловий восьмерик із зімкнутим восьмигранним куполом.

Будівля всередині й зовні була потинькована й розмальована. Характер декору — вигнуті й розкріповані карнизи, фільончасті пілястри, тяги, ніші, віконні лиштви з сандриками й виділеними замковими каменями — усе витримано в стилістиці архітектури бароко середини XVIII століття. Трохи в іншій стилістиці — класицистичного академізму — були виконні фасадні розписи на першому ярусі. їх добре видно па збереженій старовинній фотографії.

Комментарии запрещены.