Мощі Великомучениці Варвари

Мощі Великомучениці Варвари

Найшановнішим святим в Україні, та й взагалі у всьому православному світі, був Миколай- угодник. Про це свідчить створення понад півсотні чоловічих і півтора десятка жіночих Микільських (Миколаївських) монастирів. Більшість з них зникли в роки руйнівних війн і войовничого атеїзму.

Великий Святий Миколай, архієпископ Мир Лікійських, прославився чудотворіннями ще за життя. Пам’ять про нього зберігається не тільки в християнських громадах, але навіть серед прихильників ісламу і язичників. Про нього є дуже багато досліджень, більшість з яких суперечливі. Традиційно вважається, що народився він у Патарах, немовлям не вживав материнського молока у середу і п’ятницю. У пам’яті лишилося його чудесне обрання на єпископство Мирлікійськс і проповіді за часів Діоклетіана про розорення язичницьких капищ. А також заступництво за трьох мужів у Мирах, явлення його Святому Константану в Константинополі, врятування дівиць від розпусти. У1807 році його мощі було перевезено італійськими купцями з рідного міста Святого Мир у Барі, куди вони прибули 9 травня. Відтоді День Святого Миколая святкується двічі -9 травня і 6 грудня (день преставления Святого Миколая). В кінці року його особливо люблять і чекають діти, яким він має принести подарунки. У Польщі він так і зветься — Миколайчик, а в ряді країн асоціюється з Дідом Морозом. Представники багатьох професій — від рибалок до військових — вважають Миколая Угодника своїм покровителем. У соборі добрий пастор, невтомний борець з аріанською єрессю, чудотворець Миколай зображений у єпископському облаченні. В руках його той самий гаманець з золотом, який він покладе на вікно трьом бідним дівицям, щоб позбавити їх жебрацтва і впадіння в гріх. Він дивиться на них із сумом, добре розуміючи, що в світі багато страждань і всім однаково не допомогти.

Особливою вишуканою пам’яткою Володимирського собору є одна з найшановніших християнських святинь — мощі Великомучениці Варвари. Незважаючи на те, що є в США навіть назване її ім’ям місто — Санта-Барбара, прославлене довгочасним телесеріалом, відомості про неї в літературі там знайти досить важко. Іоан Дамаскін і Симсон Метофраст залишили про великомученицю відомості, з них основні такі. Свята Варвара була дочкою язичника Діаскора, що жив у м. Іліополі (це широко відомий Баальбек). Багатий батько побудував для своєї розумної і красивої дочки високий будинок, оточений великим садом. Споглядаючи велич природи з вікон своєї кімнати, дівчина зрозуміла всю нікчемність тих ідолів, яким поклонялись її батько та інші родичі. Через своїх подруг, у тому числі служницю Юліанію, вона в 15 років пізнала всю велич християнства і стала палкою його послідовницею. Прийнявши святе хрещення, вона сказала про це батькові. Він, розлютившись і переконавшись у даремності умовлянь, передає Варвару суду начальника області. Там її піддали всіляким катуванням, які вона стоїчно витримала. Заскнілий батько сам відрубав їй голову. Один з описувачів київських святинь нумен Михайлівського монастиря Феодосій Сафонович повідомляє, що в 1108 році святі мощі великомучениці Варвари було покладено в Михайлівський монастир. У 1935 році, коли його почали руйнувати, цю святиню — мощі Великомучениці — перевозять з храму в храм. Спочатку вони зберігались у трапезній Михайлівського монастиря, церкві Іоана Богослова, потім в Андріївській церкві. А після її закриття у 1961 році зберігаються в соборі Святого рівноапостольного князя Володимира. Мощі Святої Варвари зараз перебувають у правому вівтарі собору у високохудожній раці. У католицькому світі Свята Варвара вважається заступницею від пожеж і всяких лих. В Україні завжди вірили, що її мощі й образ збавляють від болю голови.

Михайло Нестеров зобразив великомученицю на тлі тихої річки і гористого пейзажу з тонкими деревцями. Напівдитяче обличчя святої в щасливому екстазі звернено до неба, світла велика сльоза застигла на її віях. Вона ніби споглядає небесне видіння жениха, простягаючи до нього маленький хрестик -символ своєї віри і страждань, що їх прийняти з радістю вона готова. В рисах її неправильного, але із своєрідною вродою і ніжністю, обличчя, в тонкому високому стані, одягненому в білий хітон, світиться неземна чистота і містична мрійливість, характерна для жіночих образів художника.

Не можна не згадати випадок, що стався з цією картиною. Для голови Святої Варвари Нестеров зробив робочий рисунок — в тому ж повороті — з голови дочки А. Прахова Олени. Збережена в цьому образі портретна подібність стала приводом для конфлікту з дружиною київського генерал-губернатора графинею Ігпатьєвою. Вона зажадала переписати лик святої, виправдовуючись: «Не можу ж я молитися на Льолю Прахову».

Нестеров виконав роботи для іконостаса лівого вівтаря на хорах. Насамперед це «Богородиця» «Спаситель». Пресвяту діву зображено на цій картині зовсім юною дівчиною рідкісної, вишуканої вроди. її біляве волосся вибивається з-під голубого, як весняне небо, покривала. Обличчя дивовижно біле з ніжним рожевим рум’янцем нахилено до Сина. Тонкі прозорі руки з ніжною ласкою обнімають його. Вона сидить на пишно оздобленому троні. Над головою виступають перисті листки пальм; біля ніг квітнуть білі лілії. На відміну від головного образу храму, де Васнецов зобразив царицю світу, в Нестерова це жива назаретська лілія. Втілення вічної молодості, постійної жіночності, краси і чистоти безгрішної душі.

Спаситель відірваний від землі та її турбот. Сині очі його з загадковою думою дивляться догори. Правиця якось нерішуче піднята для благословення, в лівій руці закрите Євангеліє. Біля ніг Його такі ж неземні квіти, як і в Богоматері.

Там же на іконостасі перші шановані Святі землі православної Борис і Гліб. Вони вже є в соборі у трактуванні Васнецова. У своїй оригінальній роботі Нестеров зобразив їх інакше — святі князі незвичайно прості, їхня віра тиха і покірлива, вони — страстотерпці. Не хотіли зі зброєю виступити проти свого брата Святополка, навіть якщо попереду смерть. Непротивлення злу насильством у всій своїй силі.