Є. Крижанівський у 1882 р. дійшов висновку, що луцька єзуїтська колегія була заснована на початку XVII ст., а затверджена Сигізмундом III у 1609 р. Нашої теми також стосується повідомлення про пожежу 1780 p., яка знищила «всі по-єзуїтські будівлі», та про єзуїтську бібліотеку що теж тоді дуже постраждала. У 1786 р. було висловлене побажання, щоб «… разрешено было разобрать оставшиеся в ней книги и полезные передать школам, а остальные хотя бы кому-нибудь подарить, под каким-либо условием». «Но на это доселе нет разрешения …», — писали через кілька років.
У 1884 р. Тадеуш Стецький публікує статтю про Луцьк у «Словнику географічному Польського королівства та інших слов’янських країн». З неї видно, що 1609 р. ще стояло питання про закупку в Окольному замку багатьох ділянок і будинків «на майбутній колегіум», про що можна судити з привілею польського короля Сигізмунда III Вази від 6 лютого 1609 р. Навіть 1614 р. «територія, на якій будувались єзуїти, виявилась надто щуплою для їх просторих споруд». Київський каштелян Юрій Вишневецький змушений був подарувати їм у 1614 р. сусідній великий плац з кам’яницею. Очевидно, виконуючи вказівку короля від 6 лютого 1609 р., так само вчинили власники сусідніх плаців князі Юрій і його син, волинський воєвода Микола Чарторийський, які виділили єзуїтам палац і свої ділянки. У статті вказується на дату завершення будівництва костьолу, а вірніше його освячення в 1640 р. єпископом Єнджеєм Гембицьким. Близько 1643 р. Войцех Станішсвський подарував для колегіуму частину свого села поблизу Луцька, а Станіслав Петровський (Piotrowski) — все село Кочкоровець в околиці міста.
Т. Стецький наводить відомості про заміну на костьолі за часів єпископа К. К. Цецишевського (1793-1831 pp.) крокв і даху на металеві, переліковує в інтер’єрі костьолу кращі живописні твори та вказує їх авторів, звертає увагу на високохудожні надгробні пам’ятники К. К. Цецишевському і Підгороденському, що зберігались у підвалах костьолу.
В. Іванов у книзі «Єпископи древньої Луцької єпархії» (1891 р.) відніс час появи в Луцькій єпархії єзуїтів до середини XVI ст., а заснування колегіуму — до 1606 р.
Плідно займався вивченням історії пам’яток архітектури Орест Левицький. У виданій 1891 р. його праці «Луцька старовина» містяться цікаві відомості про бібліотеку колегіуму, серед рукописів якої було немало матеріалів, що стосувались його історії, наприклад, прибутково-видаткові книги, записи пожертв, листи, різні розпорядження тощо. Згідно з даними, зібраними О. Левицьким, єзуїтський колегіум засновано 1606 р. і закрито 1781 р., «сама споруда була закладена лише 1616 р. і будувалась більше 25 років за рахунок добровільних внесків місцевого дворянства». О. Левицький був дуже високої думки про архітектурні достоїнства єзуїтського храму, називав його шедевром.
В іншій праці — «Волинські оповідання» — Орест Левицький повідомив про заснування в 1612 р. єзуїтського колегіуму та про розграбування і сплюндрування в серпні 1648 р. луцьких католицьких святинь, зокрема єзуїтських.
За Лукою Ордою (1897 p.), будівництво комплексу костьолу і монастиря почалося 1616 р. і закінчилося 1642 р. У нього дати ті ж самі, що і в О. Левицького, але мова вже йде окремо про дві споруди. Л. Орда звертає увагу на різні форми двох башт, які «на фронтоні костьолу височать», розповідає легенду про їх спорудження, вказує на цінні твори живопису: ікону Божої Матері і три знамениті ікони художника Тадеуша Кун-це (пар. 1733 р. — иом. 1793 р.) — св. Трійці з правого боку від входу, святого «Архієпископа» Михаїла, Богоматері, яку ангели несуть на небо. На відміну від попередніх авторів Л.Орда вважав, що кафедральний костьол, який стояв поруч з костьолом єзуїтів, був дерев’яним і що він згорів близько 1787 р.
Володимир Боніфатійович Антонович у книзі «Археологічна карта Волинської губернії» висловив думку про заснування католицького собору св. Трійці в 1616 р.
Всебічний аналіз діяльності єзуїтів на території Польщі намагався зробити Станіслав Заленський в багатотомній праці «Jezuici w Polscc". Події висвітлюються ним за характерними для єзуїтів історичними періодами. За його спостереженнями, єзуїтські колегіуми відігравали важливу позитивну роль у польських містах. Для занепадаючих міст колегіуми з численною молоддю були потрійною користю: підносили розумовий рівень, даючи шкільну" виучку навіть убогим синам міщан, сприяли матеріальному добробуту завдяки спорудженню в містах будинків для учнів та їх батьків, а також заробітку ремісникам і місцевим купцям. Ці стимули перетворили деякі дерев’яні міста і містечка в муровані. Навколо колегіумів гуртувалось наукове і громадське життя міст.
Єзуїти мали привілей на відвідування шпиталів, в’язниць, сповідування засуджених на смерть.
Окремий параграф присвячено вживаному єзуїтами стилю будівництва. Заленський називає його бароковим, «поздовжній, базиліковий стиль з пануючою посередині банею», «базиліко-куполястим». У пропорціях внутрішнього простору і наявності веж ним вбачались впливи старої готики. Фасади, вівтарі завше рясно оздоблювались скульпіурам и, позолотою, коринфськими або іонічними пілястрами, ліпним орнаментом та розписами. Костьоли єзїтів мали бути не лише гарними, але й місткими, щоб вмістити численну учнівську молодь з їх родичами. Для цього, крім значних розмірів споруд, використовувались пілереї над бічними навами. Колегіуми утворювали окреме оточене мурами або парканом містечко і складалися з багатьох споруд: самого дво- або триповерхового будинку колегіуму, школи, яка могла бути з ним під одним дахом, семінарії, конвікту, бурси, а також господарських споруд (стайні для коней, возовні, комори, хліви), садка, двору.