На кошти Агнєшки Станішевської були збудовані і придбані перші споруди для луцьких бернардинців. Перший дерев’яний костьол і кляштор, побудовані нею, знаходились на місці пізнішої стайні біскупа (існувала в першій половині XIX ст.). їх підпалив у 1696 р. органіст, щоб приховати крадіжку.
На території кляштору тією ж фундаторкою був побудований шпиталь для убогих. Він знаходився при хвіртці на цвинтар часів автора рукопису. До придбаних споруд належить кам’яниця, в якій у XIX ст. містились кляшторні пекарня й бровар, її обміри є в архіві Санкт-Петербурга. В середині XIX ст. це була одноповерхова, 7×8 сажнів у плані споруда з трьома кімнатами і сходами на другий поверх у великому передпокої. Елементів декору на креслениках, виконаних архітектором Авраамом Мельниковим, не видно.
Мимо вікон кляштору проходила дорога до міста і це дратувало його мешканців. Вони подали прохання на сейм і в 1673 р. отримали дозвіл на перенесення дороги. Під час написання рукопису, в 1830-1831 pp., вона проходила саме так, як було визначено сеймом. Можемо побачити її на планах Луцька цього періоду.
Автор рукопису намагається пояснити, де проходила попередня дорога, але користується при цьому, в основному, тимчасовими орієнтирами, що утруднює її реконструкцію. «Droga do miastadawniey byla miedzygorasypana Obserwatorium і piekarniq klasztorna, przez ogrod fruktowy za stayniami mimo klasztorku naszego ies/.cze drewniancgo, gdzie teraz staynia Biskupia» (Дорога до міста раніше була між насипаною Спостережною горою і кляшторіюю пекарнею, через фруктовий сад за стай] іями мимо нашого ще дерев’яного кляшторку, де тепер стайня єпископа).
За словниками — obserwatorium — будинок для наукових астрономічних досліджень. Імовірно, що «gora sypana Obserwatorium", яка використовувалася для спостережень за астрономічними об’єктами і, мабуть, за просторами долини річки Стир — це відомий курган, досліджуваний Катериною Мельник і пов’язаний з подіями 1149 р. Курган цей позначено на вже згадуваному плані міста 1807 р. на схилі долини Стиру в південно-південно-східному напрямку від нинішніх мурованих споруд кляштору з костьолом. Кляшторна пекарня знаходилась тоді, очевидно, неподалік кургану. В рукописі фігурують два садки: «ogrod nasz і Pani Rynskicy». В даному випадку мова повинна була йти про власний садок, розміщений на плацах кляштору. Традиційно, як це видно з планів Луцька і планів самого кляштору, бернардинський сад розміщався на південь від основних споруд. Місцезнаходження давнього дерев’яного кляштору визначаємо за біскупською стайнею. Документи середини XIX ст. фіксують цю стайню поруч із дзвіницею перед головним фасадом костьолу, прибудованою до огорожі кляштору.
Існують обмірні кресленики цієї мурованої стайні, яку планували тоді прилаштувати для потреб російської армії.
Наведені орієнтири в загальних рисах визначають трасу давньої дороги до міста зі східного напрямку. Як показує план міста 1807 p., порізаний ярами перешийок між річками Стир і Сапалаївка біля кургану мав найпологіший схил. Отже, стара дорога біля кургану підіймалася схилом долини Стиру, огинала з півдня й заходу основні споруди кляштору, перетинаючи володіння бернардинців, що простягались до русла Глушця — одного з рукавів Стиру.
Після пожежі 1696 р. другий дерев’яний костьол з кляштором збудували завдяки старанням настоятеля кляштору ксьондза Сильвестра Славочевського і фундушів Гораїнів (Horainow) та Ліновських. їх спорудили на тому самому місці, що й попередні. На цей раз кляштор звели над мурованими склепіннями. Залишки фундамеї ітів кляштору з мурованими стовпами можна було бачити в 1818 р. при обробленні землі біля стайні біскупа.
Звертаємо уваїу на те, що Ліновські згадуються в рукописі лише у зв’язку з фундацією других кляштору й костьолу; збудованих уже після 1696 р.
У 1720 р. за часів і іастоятеля кляштору ксьондза Аариана Калинського (вживаються написання «Kaliiiski» та «Kalinowski») були закладені фундаменти мурованого кляштору. Креслення (abrys) були надані обивателями Стрільницькими, Ольшанськими. Пісковськими (Piaskowski), «анайбільшевідкнязів Рад-зивіллів». Уданому разі, як бачимо, мова йде про осіб, які оплатили проект кляштору; та про долю їх участі в ньому. Безперечно, що проект враховував їх вимоги щодо властивостей комплексу.
Абрис мав форму підкови, «aby ten klasztor razem by! і zam-kicm w obronie weyscia nieprzyiaciol do Fortecy mieyskeiy» (аби той кляштор одночасно був і замком в обороні входу ворога до міської фортеці). На виконання робіт віденський воєвода князь Карл Радзивілл ніби виділив 40 000 польських злотих, а потім ще 16 000 на муровані підземні ходи з обох трансетів (transetow). Вони проходили через садок при кляшторі, через мур, дорогу; гору, під будинком і садком біскупського кухаря
Мартина Чепурковського, під єврейськими хлівами до річки Глушець. У 1819 р. ходи були очищені і відремонтовані.
Відтинки цих ходів у 1967 р. під час поглиблення і розширення проїжджої частини вулиці (тоді Карла Маркса) були досліджені і нанесені на топографічну основу. Як з’ясувалось, вони забруднювались каналізаційними стоками та сміттям із деяких сусідніх будинків. Під час виконання дорожніх робіт підземні ходи були знищені.
Недослідженим залишається третій підземний хід від «gory sypaney Obserwatorium … przez ogrod nasz і Pani Rynskiey az do rowu przy poczcie listowey» (насипаної Спостережної гори … через наш садок і пані Риньської аж до рову при пошті). Цим ровом, найвірогідніше, є рів, що проходив перед міськими укріпленнями по нинішній вулиці Кривий Вал. Як видно з тексту рукопису, підземний хід мав військове призначення. Про цс свідчить опис насипаної гори. В ній знаходились муровані, обваловані піском приміщення для солдат — казарми, а з самої гори спостерігали за луцькою фортецею. Напевне, що для цього використовувались також оптичні прилади. Третій підземний хід можна було побачити, коли в 1817 р. ставили паркан. У 1819 р. хід перед пекарнею (кам’яницею, придбаною А. Станішевською?) і перед будинком Рйньцової зруйнували. За даними «Opisu Miasta Lucka і Worynia» будинок Рйньцової (або Ринської) знаходимо на плані міста 1807 р. Поштою міг бути один з двох будинків на перехресті нинішніх вулиць Кривий Вал і Лесі Українки. Під час спорудження будинку зв’язку на вулиці Лесі Українки в стінці котловану можна було бачити недосліджені тоді дерев’яні конструкції, які за зовнішніми ознаками схожі на залишки підземного ходу. Автор називає його не мурованим, а копаним. Проте варто пошукати і мурований хід. Враховуючи наведені відомості, можна надіятися знайти третій мурований або дерев’яний підземний хід.