Володимирський собор
Останні публікації

Комплекс римо-католицької кафедри св. Трійці

Комплекс  римо-католицької кафедри св. Трійці

Комплекс римо-католицької кафедри св. Трійці з невдалою назвою пам’ятка архітектури монастир шариток, монастир бригіток і ансамбль будівель єзуїтів формували зовнішнє кільце споруд Окольного замку, його образ з боку міста і околиць за заплавою річки Стир. Архітектура костьолу розрахована також на підходи до нього з колишніх передмість. На нього орієнтована частина вулиці Братковського. Комплекс разом із Верхнім замком і монастирем шариток формує центральну площу Окольного замку, є самою значною за внутрішньою кубатурою і за зовнішніми розмірами спорудою Луцького історико-культурного заповідника. Він займає одну з найвищих площадок колишнього острова і домінує над іншими спорудами.

Завдяки тому; що острів оточували заплавні луки і місто добре проглядалося з плоских просторів долини р. Стир та її високих протилежних берегів, ансамбль будівель монастиря єзуїтів грав і продовжує відігравати важливу роль у силуеті Луцька і його містобудівній композиції.

Південно-західним боком колегіум (протяжністю 58 м) проходить по мурованій частині Окольного замку, половиною північно-західного рамена (його загальна протяжність близько 65 м) примикає до костьолу, з півдня — до відбудованої єзуїтами вежі Чарторийських, єдиної зі збережених веж Окольного замку.

Офіційна назва ордену єзуїтів Товариство Ісуса (Societas Iesus). Він засіюваний 1534 р. Ігнатієм Лойолою (помер 1560 р.) і групою паризьких студентів з метою захисту і проповідування римо-католицької церкви і папської єдинодержавності. Затверджений папою Павлом III27 вересня 1540 р. орден був наділений надзвичайними привілеями. Слово «єзуїт» відомез 1350 р. Воно походить від імені Ісус, подібно як від Христа названо його прибічників християнами. З початку XVI ст. при вживані іі цього слова іноді став спостерігатись негативний відтінок, який походить з протестантського середовища. Цікаво, що дозвіл на офіційне вживання терміт «єзуїт» у своєму середовищі був отриманий лише 1975 р. на XXXII генеральному конгресі товариства.

Члени ордену поділялись на розряди:

— випробувані, які протягом двох років проходили суворі випробування на орденську дисципліну;

— схоластики, вони п’ять років вивчали загальні науки і богослужіння;

— коад’ютори, які приймали звичайні чернечі обітниці. Вони складалися з двох категорій: духовних і світських. Духовні посвячувались у духовний сан і займались навчанням юнацтва, місіонерством, сповіданням, проповідництвом. До світських належали коад’ютори, які виконували фізичні роботи для ордену; а також кухарі, слуги, управителі.

Вищий розряд складали професори. Крім трьох основних обітниць, вони, безумовно, підкорялись папі, займались місіонерством між язичниками чи єретиками або служили духівниками при дворах впливових князів. Професори обирали зі свого середовища генерала ордену, який проживав у Римі, призначав професорів на посади і наглядав за всією діяльністю ордену.

Єзуїти не мають свого специфічного виду діяльності. їх завдання — бути там, де можна найкраще служити Богу, папі і допомогти душам. Після успіху закладеного ними в Римі колегіуму на них звернули увагу і стали запрошувати для організації навчання в різні країни. Магнати хотіли мати школи в своїх поселеннях. Єзуїти погоджувались відкривати свої осередки лише у великих містах.

Правилом у єзуїтів було пристосування до способу життя місцевих жителів, їх одежі, обов’язкове використання їхньої мови.

Колегіум — одна з вищих категорій осілості єзуїтського ордену. Колегіуми мали безплатні публічні школи і виховували семінаристів. Будівництво й утримання будинків, учнів і викладачів здійснювалося за рахунок пожертвувань або інших постійних прибутків. Очолював колегіум ректор. Єзуїти вживали термін «колегіум» для означення будинків ордену зі школою для власної і світської молоді, але не саму школу. Як правило, до склад)’ комплексу входили чернечий будинок (там мешкала професура), школа, господарські будівлі (конюшня, клуня, кузня, комора, столярня, броварня тощо), бурса (кон-вікт) для убогих. Остання знаходилась здебільшого у місті. У будинку для професури були покої ченців, спільний зал, домова каплиця, бібліотека (в школі її не було), кухня, трапезна, приймальня. При єдиному вході завше був черговий. Школою називали один клас або шкільну кімнату, а весь шкільний будинок — школами. У шкільному будинку знаходились приміщення для лекцій, зал для урочистостей, каплиці. Учні мешкали в бурсі або в приватних будинках.

Комментарии запрещены.