Після спустошення пожаром монастиря на початку XVII ст., домініканці будують кам’яний храм св. Миколая на Житньому з матеріалів якогось храму, який вся їй вважають Яцековим. Згодом цей костьол був пишно перебудований коштом С. Аксака (далі ми наполягатимемо, що це мало стосуватись 1638-1641 pp.).
Житія домініканського монастиря значно пожвавлюється від кінця XVI ст. Це час канонізації Яцека Одровонджа. діяльність якого, як вже зазначалось, пов’язувалася з Києвом. Паломництво до нових святих місць, численні пожертви шляхти, яка швидко збагачується, підтримка влади (від 1608 р. київськими воєводами призначалися виключно католики), все це стимулювало розбудову домініканського монастиря. Королівські привілеї підтверджували й розширяли права і володіння домініканців. На території міщанського Подолу вони мали чимало садиб, прибуткових ділянок, шинків, навіть друкарню та цегляний завод». Поза Києвом їм належали землі від Вишгорода до Гостомеля, села Яцеківка, Пріорка, Мостите, Берковець, Борщагівка. Совки…
Домініканський кам’яний костьол на Житньому торзі споруджується і переймає на себе функції попереднього дерев’яного після 1606 р. (порівняймо запис М. Груневерга: у 1606 р. йому відомо, що новий, але дерев’яний, костьол вже збудовано). В часи діяльності настоятеля монастиря 11. Розвидовського. тобто на початку 30-х pp. XVII ст.. костьол вже існує. Думаємо, Що. незважаючи на великі прибутки домініканців у місті, новий кам’яний храм залишався досить непоказним до 1638 p., коли трапилася пожежа на Житньому торзі, від якої, ймовірно, потерпів і домініканський храм. Існує декілька зображень цієї будови, які ще не привертали належної уваги істориків і які ми маємо окремо проаналізувати. Храм, яким він був до 1638 р., показано на «плані Кальнофойського» і на «панорамі Києвоподолу» з гравюри Л. Вестерфсльда.
У додаток до виданої у Лаврі 1638 р. «Тсратургіми» Л. Кальнофойського була вміщена карта-гравюра Л. Тарасевича — «план Лаври», з фрагментами плану Києва — Верхнього міста і Києвоподолу 1621. На цьому «плані» за середньовічною традицією споруди показано не в проекції плану, а «в об’ємі», досить умовно. У тексті зазначено, що «воротами, мимо замку, на високій горі збудованого, ми спускаємось до жалюгідного Києва, бо теперішній навряд чи заслуговує назви колишнього -у тому було більше 300 церков кам’яних і 100 дерев’яних, а в цьому всіх ледве 13». З цих 13-ти на подільській частині плану знаходимо зображення «чотирьох безіменних і ненумерованих церков». М. Петров вважає два з зображених храмів за католицькі — домініканський і кафедральний костьоли.
Чи рахували лаврські діячі серед 13 храмів Києва і два католицькі, чи наносили б їх зображення замість решти православних церков на гравюру — питання відкрите. Втім не типовість одної з чотирьох наведених споруд переконує. що вона є твором дійсно не православної традиції. На «плані Кальнофойського» домініканський храм бачимо в ракурсі, зображеними є бічний північний і східний (вівтарний) фасади. Будова має одну верхівку. башти і щипці зведено до схематичних хрестів, але виражена поздовжність (базилікальність) об’єму, розчленування бічного фасаду рядом пілястр (шестистовпність в інтер’єрі?), стрілчасті абриси завершень кожної чарунки переконаю) засвідчують «нсправославність» цієї архітектури
На панорамі Києва А Вестсрфельда (1651 р.) костьол, на наш погляд, зображено в доперебудованому вигляді, таким, як він мав бути до 1638 р. Це твердження можемо обгрунтувати тим. що на панорамі Києва 1687 р. (гравюра І. Щирського) костьол зображено як одну з найвизначніших споруд Подолу, разюче відмінну від показаної в А. Вестсрфельда. Але 1651 р. (яким датовано зображення А Вестсрфельда) і 1687 р. (дата ство|>ення гравюри І. Щирського) відділяють 36 років повного занепаду споруди, щостояла пусткою, при відсутності п місті католиків! це час гетьманства Богдана Хмельницького та царських указів про виселенця поляків (католиків) з міста. Після 1651 р. і до 1687 р. костьол не міг бути розбудований! Це могло статися, очевидно, раніше — за польської влади в місті.
Зауважуючи щодо, можливо, неточного датування гравюр А. Вестерфельда. слід згадати, що він прибув до Києва в ескорті литовського князя Я. Радаивілла влітку 1651 р. і протягом місяця створив серію малюнків, серед яких дві панорами. За 7-10 днів після вступу до міста литовського князя Поділ зазнав нищівної пожежі, весь згорів. Чи був у перші десять днів по прибутті А Вестерфсльд заклопотаний панорамами, зокрема Подолу, чи встиг його зобразити до пожежі — невідомо. Невідповідність реального стану (на 1651 р.) домініканського костьолу зображенню на панорамі вважаємо досить показовою.
Отже, на зображенні А Ііестерфельда (гіпотетичну експлікацію подільських храмів знайдемо у М. Петрова I’M]) можна віднайти споруду іоЖігпіьомуторзі, яка і є. думаємо, новим кам’яним храмом домініканців-костьолом св. Миколая. Храм має плоске завершення хору, ширший за хор наос (фасад розчленовують пілястри — споруда має чотири внутрішні опори), високий двосхилий дах. Торці даху мають с|юрму щипців, вікна просте (неаркове) завершення. Загалом за розмірами споруда не перевершує оточення, не становить архітектурної домінанти. Якщо Ввернутись до креслень плану, що постали в XIX ст. (кати храм після всіх перебудов вже понад століття був православною церквою І Істра і Павла), — є можливість рскоііструюваї и первісний план кам’яної новобудови домініканців початку XVII ст.: споруда — тринавова чотиристовпна базиліка з відповідними пілястрами на зовнішніх стінах, з досить глибоким хором.
Розглянута скромна домініканська святиня мала встигнути змінити свій вигляд, з огляду на пізніші її зображення. Думаємо, це сталось після пожежі 1638 р. (про яку. вже як свідок подій, розповідає пріор II. Розвидовський). Отже, близько 1640 р. за допомогою меценатства родини Аксаків костьол і монастир були пишно перебудовані. Костьол став ланкою в становленні провінційного барокового храмобудування. Храм зображено на панорамі Києва з гравюри І. Кіпрського 1687 р. та на «плані Ушакова*1695 p..
Вважаємо зображення на грвшорі І. Щирського єдиним, на якому костьол має риси, закладені близько 1640 p.. і яке є підставою для реконструкції розбудованого домініканського костьолу. Оскільки 1691 р. В. Ясинський освячує костьол на церкву Петра і Павла й оновлює його, на «плані Ушакова» 1695 р. храм, загалом ще Ідентичний зображенню у І. Щирського. отримує кілька нових форм — зокрема напівкруглу апсиду при північній каплиці.
Від 1640 р. домініканський костьол св. Миколая постає як тринавовий чотиристовпний (з відповідними пілястрами назовні та в інтер’єрі) купольний, зального типу храм, з вежами-дзвіницями і високими фронтонами. Споруда стає акцентною на панорамі Подолу. Видозмінюються навіть базові форми попереднього храму: хор отримує гранчасте завершення, багатство об’єму надає нова прибудова сакристії (також а баштою та декоративними башточками, сигнатурками, високими фронтонами): вікна завершуються стрілчастим готичним склепінням. Наявність стрілчастих вікон і купола — двох конкуруючих тенденцій (готики і бароко) — мас аналогії в тогочасному католицькому зодчестві регіону. За розмірами цей храм с одним з найбільших тодішніх костьолів у Київській та Луцькій діоцезіях і, можна припустити, одним із самих пишних. Західні фасади костьолу та сакристії фланкувались вежами з високими фронтонами і декоративними симетричними башточками. Костьол мав (і утримував до 1934 p.. коли споруда була знищена) хрещате склепіння і характерні вузькі видовжені стрілчасті вікна, що дало підстави утвердитись тезі про готичний стиль будови, приклад пізньої готики.
«Доказом готики» вважався і відомий запис 1653 р. архідиякона її. Ллеппського про два кам’яні київські костьоли старий і новий. Звичайно інтерпретатори тексту вбачали в «старому» костьолі домініканський, що зберігав риси готики, давнішого («старого», як для XVII ст.) стилю, від чого автоматично «новою» (навіть ренесансною — внаслідок неточності перекладу) вважалась маловідома будова католицької кафедри.