Бачимо, що в багатьох питаннях історії будівництва Бернардинського комплексу у різних авторів не було згоди. Передусім це стосується дати здійснення першого фундуша Агнєшкою Станішевською. причетності Станіслава Ліневського до будівництва перших дерев’яних споруд, участі на різних етапах розбудови комплексу Радзивіллів. Стрільницьких, Ольшанських, Пісковських. Автори дуже по-різному розуміли, що ж саме відбувалося в ті роки, які попи називали. Тут спостерігається значна плутанина понять. Характерною є оцінка 1643 p.. який одними авторами вважався лише роком виділення коштів бернардинцям на будівництво перших дерев’яних споруд кляштору. а іншими — роком завершення будівництва існуючих нині кляштору і перебудованого па собор костьолу. В існуючій літературі фактично не розрізняються дати спорудження мурованих кляштору і костьолу, а причетність архітектора єзуїта Павла Гіжицького до костьолу переноситься без будь-яких підстав на кляштор. Незважаючи на те. що комплекс згадували у своїх працях досить багато авторів, висвітлення історії його будівництва не є достатньо глибоким. Не маючи достовірних джерел, вони змушені були досить довільно оперувати обмеженою інформацією.
Опис комплексу. Оригінальна об’ємно-просторова композиція ансамблю обумовлена місцем його розташування — над долиною річки Стир при колишньому в’їзді до міста. Ніби короною з боку поля пагорб «оперізується» півкільцем келій. У створеному внутрішньому просторі височів костьол, напроти якого стояла дзвіниця, що завершувала парадну вісь ансамблю. Вміле врахування природних умов і багатство архітектурного задуму в дусі кращих європейських зразків ставлять луцький Бернардинський комплекс в ряд кращих ансамблів України.
Як видно з рукопису, ідея комплексу була запропонована обивателями Стрільницькими. Ольшанськими. Псковськими на чолі з князями Радзивіллами. Комплекс мав виконувати роль замку для оборони під’їзду до міської фортеці*. Для цієї ролі, як вважали автори і фундатори ідеї, добре підходила форма підкови, яку і вдали споруді кляштору. Треба думати, що приміщення, з яких передбачалось оборонятись, повинні були мати бійниці, розраховані на певний вид зброї і напрям ведення вогню. За межами кляшторного будинку знаходились додаткові засоби спостереження та оборони, до яких належать «гора сипана Обсерваторія» З підземними казармами. На випадок облоги кляштор мав три підземні ходи, якими можна було дістатися до річки та до міських укріплень.
Наведена в рукописі «Opis Miasta Lucka і Wor/піа» за документами інформація про укріплення кляштору, ймовірно, є далеко неповною і не розкриває усієї системи оборони в її деталях та взаємодії елементів.
Пізніші автори (М. Орлович) також відмічали оборонний характер кляштору, але не розкривали його суті. Крім загальної підковоподібної споруди, що домінувала над простором плато і долини ріки Стир, про оборонний її характер нагадують дві півкруглі башти в середній частині підкови. З них було зручно вести фланговий обстріл. Для обстрілу використовували також виступаючі частини споруди на кінцях підкови.
Обгинаючи кафедральний собор св. Трійці, келії формують кут кварталу, утвореного вулицею Парковою, проспектом Волі й Театральною площею, надаючи йому монументальності й цілісності.
Будинок келій має оригінальну форму, яка ніде не повторюється. Двоповерхова з підвалом споруда в плані нагадує підкову з прямокутними кінцівками. її ширина дорівнює 100 м. Передня частина підкови, повернута до поля, має дві пів-циліндричні башти, що нагадують про оборонні функції кляштору. Від північних підвалів убік заплави річки Стир ведуть два підземних ходи завдовжки 120 м перерізом 0.0×1,0 м. У півкільці келії розміщені з боку поля, а з боку двору — коридор. У прямокутних кінцівках підкови зосереджені великі парадні приміщення. Склепіння першого поверху хрестові.
Наші сучасники можуть бачити на фасадах кляштору лише такі елементи декору, як пілястри і аркатурний пояс над вікнами другого поверху його центральної частини. Пілястри знаходяться на кінцевих прямокутних частинах «підкови». Деякі з них під час ремонтів були стесані. На обмірних креслениках, викопаних 1852 р. підполковником Єжиковим, між пілястрами вікна другого поверху показані з лиштвами. Наприклад, на західному фасаді вони облямовані смугами, які на вершинах кутів вікон утворюють ще й квадратні «банти» або «вуха». Цей же декор показано на креслениках Авраама Мельникова. Після того, як у 1999-2000 pp. зі стіп зняли тиньк, з’ясувалось, що колись вікна обох поверхів мали лиштви. Обрамлення не було плоским, як справляли враження кресленики 1852 р. і пізніших років, а мало форму валика. Причому, на другому поверсі «вуха» мав кожен з чотирьох кутів вікна, а на першому — лише верхні кути. На пів циліндричних баштах установлено спарені вікна з півциркульними завершеннями, що утворюють подобу «гирьок», характерних для російської архітектури.
У зв’язку з пристосуванням кляштору для потреб різних нових орендарів були внесені зміни в його об’ємно-просторову композицію. За проектом Єжикова хрестові склепіння другого поверху замінили на плоскі, високий ґонтовий дах — на низький металевий, спростили форму даху над пів циліндричними баштами. Потім між ними підвищили другий поверх і збільшили його вікна, над якими влаштували декоративну аркатуру, вимурували також парапет над розкрепованою частиною стіни північного фасаду, що виходить на нинішню Театральну площу. На другому поверсі споруди більшість одинарних вікон замінили на подвійні, не звертаючи при цьому уваги на вертикальне узгодження їх місць з вікнами першого поверху. Перед закінченням перебудови костьолу в православний собор між ним і кляштором розібрали двоповерховий перехід зі сходами.
У приміщеннях колишнього кляштору за роки радянської влади, з 1939 р., побувало безліч організацій. Серед них обласна бібліотека, філії вищих учбових закладів, міністерств СГ’СР, кооперативи та приватні установи.
Костьол розміщено всередині простору, утвореного півкільцем келій з апартаментами адміністрації та обслуговуючих приміщень, що містились в прямокутних кінцівках «підкови» на її осі. Середохрестя костьолу збігається з фокусом кривизни півкільця.