Володимирський собор
Останні публікації

Фундатор Тринітарського кляштору в Луцьку

Фундатор  Тринітарського кляштору в Луцьку

У 1729 р. майбутній фундатор Тринітарського кляштору в Луцьку брацлавський скарбник Павло Майковський, який розбагатів у військових походах, вирішив використати свої багатства на славу Богу. Знаючи, що луцькі бернардинці не мають мурованих ані костьолу, ані кляштору, він у скромній провінційній одежі з’явився перед настоятелем кляштору ксьондзом Феліцианом Сокирським (Felicyan Siekierski) і попросив їжі й притулку, попередивши при цьому, що щедро віддячить. Настоятель відповів подорожньому прохачеві, що в кляшторі вже пообідали, і наказав принести йому лише окрайчик хліба і кухоль пива. Павлу Майковському відповідь не сподобалась, і він подався до тринітарів. Після трьох діб їх гостинного прийому Майковський вирішив передати свої скарби на будівництво і утримання тринітарського кляштору, в якому і прожив до смерті.

Після опису історії з Павлом Майковським автор рукопису робить важливе зауваження: «Того опису ніде немає в паперах, тільки маємо перекази». Це зізнання дає змогу внести корективи в дату візиту Павла Майковського до бернардинців і в характеристику стану їх споруд на 1729 р. Ян Марек Гіжиць-кий (Волиняк), який докладно займався історією тринітаріїв, пов’язував Павла Майковського з луцькими трипітаріями з 1717 p., будівництво ними колегіуму на його кошти визначав на час 15 червня 1718 р. — ЗО червня 1720 p., а костьолу — на 1720-1729 pp. Отже, Павло Майковський прибув до бернардинців до 1720 p., коли був закладений кляштор на підковоподібному плані.

У1737 р. настоятель Адриан Калінський заклав третій — мурований костьол. Він повинен був мати форму троянди. Можливо, що ця форма була передбачена проектом, за яким у 1720 р. почали будувати мурований кляштор.

Загальний проектний вигляд монастиря у формі підкови і костьолу в формі троянди бачимо на фрагменті мани з «Chorographica Provinciae Russiae …» (1753-1783 pp.), що зберігалась в архіві львівського кляштору бернардинців. Збігнев Ревський опублікував цей фрагмент разом з названим рукописом.

На мапі комплекс Бернардинського кляштору зображено з висоти пташиного польоту. Костьол стоїть у фокусі кривизни підкови і з’єднаний з її кінцями критими злегка зігнутими в плані галереями. Композиція головного західного фасаду комплексу формувалася трьома акцентами: стрімкими, витягнутими угору формами центричного костьолу і розвинутими кінцівками підкови, теж спрямованими догори і завершеними багатодекоровапими банями.

Як свідчить автор рукопису абрис не подобався капітулу через заламаний дах. Єзуїтський архітектор Павло Гіжицький змушений був переробити проект костьолу, а точніше створити новий.

Настоятель костьол)- ксьондз Григорій Михайловський наказав розібрати фундаменти і в 1752 р. (в іншому місці рукопису — в 1754 р.) почав мурувати існуючу нині споруду костьолу. Кошти на неї виділили віденський воєвода князь Карл Радзивілл та інші добродії.

Закінчували костьол поруч із руїнами старого в 1789 р. на кошти житомирського каштеляна Станіслава Прушинського і Соболевського при настоятелі Яні Біловському (Belowski). Портрети подружжя Прушинських і Соболевського висіли в костьолі, а серце Станіслава Прушинського — у срібній скриньці над дверима ризниці.

Поки четвертий костьол будували, служба велась у трапезній, а коли перекрили хори, ризницю і скарбницю, то почали правити в хорах.

Костьол освятив нісенський біскуп Криспін Цєшковський (J.W. Kryspin Cieszkowski) лише в 1792 р.

Мав костьол дев’ять мурованих вівтарів. У великому вівтарі містився образ св. Фраицішка, мальований у Римі в 1765 р. Йосипом Роттані (Josepho Rotiani). Був також образ Божої Матері від 1681 p., подарований Гораїном, і мальований 1724 р. образ св. Антонія.

Вже через рік після освячення костьолу кляштор зайняли російські війська, які до 1800 р. використовували його під склади. Ситуація змінилась на краще, коли луцький і житомирський біскуп Цєцішовський переніс свою резиденцію з Бердичева до Луцька. Він відремонтував приміщення, котрі були призначені для князя Радзивілла, який приїжджав на сеймики, домігся того, що забрали з кляштору російські військові склади.

Невідомий бернардинський автор закінчив свій рукопис відомостями про фінансовий стан кляштору.

Отже, завдяки рукопису «Opis Miasta Lucka і Wor/піа» ми знаємо про три архітектурні комплекси бернардинців у Луцьку, про один не збудований та про їх фундаторів.

Перший комплекс складався з дерев’яних костьол)" і кляштору, другий був частково мурованим, третій з четвертим костьолом — повністю мурованими. Цей останній вже в процесі будівництва був суттєво змінений архітектором єзуїтом Павлом Гіжицьким. Рукопис дає уяву про господарські споруди та про споруди військового призначення, які будувались бернардинцями.

Існування двох дат початку мурування костьолу (1752 і 1754 pp.) потребує пояснення. З іменем Павла Гіжицького пов’язується 1754 p. Можливо, протягом 1752-1754 pp. вирішувалась його роль у будівництві. Більш прийнятним є 1754 р. також для погодження з датуванням мапи «Таїнііа Chorogra-phica Provinciac Russiae…» — 1753 p., на якій зображено нереалізований проект іншого автора.

Наступним надзвичайно важливим джерелом до історії луцьких бернардинців є ще не публіковані і взагалі не використані в науці «Wizyta kosciola і klasztoru Х.Х. Bernardynow Luckich» і «Орі.чапіе kosciola і klasztoru Х.Х. Bernardynow Luckich w czasie wizyty Generalnej przez JW. Gaspra Borowskiego, Biskupa Lu-ckiego і Zytomierskiego». У цих документах, що дуже важливо, підтверджується час будівництва кляштору; уточнюються інші дати, описуються усі споруди комплексу разом з їх начинням. Другий документ є подібним до першого і лише фіксує зміни, що сталися на час його складання. Враховуючи важливість документів, наведемо текст одного з них майже повністю, а потім вкажемо на їх відмінності.

Комментарии запрещены.