Володимирський собор
Останні публікації

Бернардинський лубенський монастир

Бернардинський лубенський  монастир

Бернардинський лубенський монастир в ім’я Непорочного Зачаття Діви Марії заснований у 1617 р. за князя Януша Острозького. Урочисте освячення костелу здійснене вже після його смерті — у 1629 р. Відомо, що після пожежі, яка призвела до великих руйнувань костелу, в 1784 р. ця споруда була відбудована.

Коли Волинь після третього поділу Польщі (1795 р.) була приєднана до Російської імперії, у 1855 p.. згідно з указом Синоду, костел монастиря бернардинців був переданий у відання православного духовенства. У 1870-х роках складено проект і перебудовано костел на православну церкву св. Миколи під керівництвом архітектора К. Раструханова. Це зумовило надбудову над основним об’ємом храму цілком чужорідного "п’ятиглавія" у стилізованих псевдоросійських архітектурних формах. Саме в цей час "…разобрана была часть каменных монастырских строений, примыкавших к бывшему костелу и (що особливо важливо. — О. Г.) снесен высокий земляной вал, служивший оградой костелу с западной стороны"’.

У 1909 р. споруду колишнього бернардинського монастиря передано жіночому православному монастирю. У 1921 р. польський уряд повернув монастирські будівлі ченцям-бернардинцям, а в 1930-х роках вони були передані уніатській семінарії.

Оглядаючи ансамбль монастиря бернардинців, у складі якого костел і корпуси келій, неможливо не звернути увагу на його місцеположення.

У XVII ст. будівлі монастиря були зведені безпосередньо біля міського земляного оборонного валу з дерев’яними захисними спорудами на його гребені. Разом з мурованими міськими воротами — Луцькою брамою — монастирські споруди утворили щось на кшталт форту в тому місці, де Дубно, не захищене р. Іквою та її болотами, найбільшою мірою наражалося на несподіваний ворожий напад. Стає зрозумілим тс навантаження, яке несли на собі споруди бернардинського монастиря, особливо костел з могутньою дозорною баштою, в загальній оборонній системі міста.

Костел монастиря бернардинців — грандіозна монументальна споруда (довжина — близько 55 м, ширина — 22 м), збудована в архітектурних формах раннього бароко. Храм є шестистовпною тринавовою базилікою з нартексом та однією шестигранною, витягнутою на схід апсидою. Центральна нава, більш як удвічі ширша і значно вища за бічні, перекрита півциркульним склепінням з розпалубками. Бічні нави та нар-текс перекриваються хрещатими склепіннями.

До апсиди з півночі прилягає органічно об’єднана з костелом висока квадратна в плані башта-дзвіниця, поділена всередині на п’ять ярусів. Вхід до башти — безпосередньо з апсиди, в її північній стіні. Башту увінчує барокова чотиригранна баня оригінальної форми з двома заломами та люкарною в центрі кожної грані.

У1920-х роках у костелі ще були фрагменти настінного фрескового живопису середини XVIII ст., виконаного, ймовірно. художником Т. Жебровським. У цей час у храмі ще зберігався гарний латунний п’ятисвічиик заввишки близько 170 см, за п’єдестал якого служили три фігурки левів. Таких свічників, виготовлених у 1575 р. майстром Лукою Фріделянтом з польського міста Гданська на замовлення князя Костянтина Острозького, було два. Другий свічник на початку XX ст. перебував у Богоявленській церкві в Острозі. Лубенський свічник нині експонується в Лубенському краєзнавчому музеї.

Під’їжджаючи до Дубна з заходу — від давнього району Забрама, можна бачити масивну будівлю костелу бернардинців, особливо башту-дзвіницю, які створюють висотний акцент у панорамі історичної частини міста, надаючи їй неповторної оригінальності.

Своєрідно пристосовано культову споруду до оборони під час будівництва досить пізнього храму — церкви Св. Трійці в с. Тростянець збудованої в 1648 або’іб50 р.. Це тридільна, значних розмірів (23×10,5 м) цегляна обтинькована споруда, витягнута по осі схід-захід. У її складі квадратний у плані бабинець, прямокутна нава та шестигранна апсида. Чіткість плану будівлі зумовила лаконічність об’ємів: бабинець і нава — рівновисокі; апсида — трохи нижча. На фасадах зовсім немає декоративних елементів; єдина прикраса -це горизонтальний, примітивного профілю гурт у верхній частині стін, який підкреслює низ парапету.

Пристосування храму до оборони в даному разі має ряд особливостей. Насамперед вражає товщина цегляних мурів церкви (до 1,7 м). Стіни нави ззовні додатково підсилені (на рогах і в центрі південного та північного фасадів) розкріпованими масивними прикладками, які сягають низу горизонтального гурта під парапетом. Зсередини стіни нави також підсилені: в кутах — розкріпованими виступами, у центрі південної та північної стін — широкими лопатками.

У Троїцькій церкві застосовано архаїчний спосіб влаштування сходів на хори та горище в товщі мурів, який походить від культового будівництва Київської Русі та періоду феодальної

роздробленості, про що свідчать тогочасні храми. Особливістю цього храму є ускладнена конструкція таких сходів. Вхід до них розміщується в південній стіні бабинця. Вузький склепінчастий коридор з крутими сходами прорізує частину південної стіни бабинця та західну й північну його стіни і виводить на горище — на поверхню цегляного циліндричного склепіння над навою.

Замість традиційних хорів, відкритих до нави, у Троїцькій церкві над бабинцем влаштовано цілком ізольоване квадратне приміщення, перекрите хрещатим склепінням. Дістатися до нього можна лише крізь вузький вхід, розміщений посередині північного відрізка сходів у товщі муру.

Комментарии запрещены.