Згадувана раніше стрільниця нижнього бою облямована прямокутним наличником з трикутним сандриком. Ідентичні стрільниці мають деякі російські пам’ятки — башти Пафнутьєв-Боровського монастиря і Смоленського кремля. Дослідник російської фортифікаційної архітектури В. Косточкін вважає такий декор стрільниць характерним для творчого почерку майстра Федора Коня, котрий працював на зламі XVI-XVII століть.
Фасади центрального об’єму собору традиційно членуються лопатками на три прясла й первісно вінчалися кокошниками (один кокошник частково зберігся на північній грані). Входи в собор з галереї вирішено перспективними порталами з килеподібним завершенням архівольта — цілком у дусі московської архітектури кінця XVI століття. На західному фасаді портал розташовано по осі симетрії, на південному його зсунуто праворуч, так що одну пілястру зрізано на третину висоти. Поряд з цим порталом збереглося закладене первісне вікно з арковою перемичкою. Форми бічного вівтаря спрощено повторюють архітектуру центрального об’єму.
Собор Різдва Богородиці на першому будівельному етапі був типово московським храмом на підісліті, структура якого була ускладнена наявністю бічного вівтаря. Відкрита галерея-гульбище була необхідна функціонально, оскільки храм двоярусний і в верхній ярус можна було потрапити тільки з тераси. Проте в архітектурному вирішенні цього храму є три неординарні архітектурні особливості: вівтар у вигляді квадратної вежі, а не напівкруглої апсиди; камера оборонного призначення на третьому ярусі вівтаря і вінчання її мурованим шатром; перекриття підісліту нави системою хрестових склепінь зі стовпом посередині. Ці особливості пояснюються функціональними потребами: собор зводився посеред тісного фортечного двору, забудованого з усіх боків. Щоб збудувати трапезну, теплу церкву, собор, найвищу фортечну башту, «поварню», сховища пороху і зброї окремими спорудами, просто не було місця. Довелося все це об’єднати в одній будівлі. Комори були влаштовані в підвалі й у підкліті, трапезна й «поварня» -у підкліті, собор і тепла церква — на другому ярусі, бойова камера з бійницями — на третьому ярусі, над вівтарем.
Отже, собор Різдва Богородиці Мовчанського монастиря належить до рідкісного типу багатофункціональних культових споруд, пристосованих до оборони; їх іноді називають «церквам і фортецями». Невідомі нам зодчі початку XVII століття не тільки створили гармонійну архітектуру, а й вирішили важливе інженерне завдання: з появою собору система фортифікації монастиря стала цілком довершеною, і він зробився неприступним для нападників.
Під час відбудови у 1630-1636 роках первісна відкрита галерея-гульбище була надбудована другим ярусом у вигляді відкритої аркади й накрита односхилим дахом. Собор зазнав перебудов також і в 1666-1669 роках.
На зламі XVII-XVIII століть (орієнтовно в 1700 році) архітектурний образ собору зазнав радикальних змін: було розламано завершення нави, головного й бічного вівчарів і натомість надбудовано імпозантні восьмерики, увінчані типово українськими двоярусними кружальними банями з «ковпірами» й маківками. Саме тоді у стінах четвериків пробили нові великі прямокутні вікна, облямовані характерними наличниками, що включають півколонки з перехватами й диньками, які фланкують отвір вікна, та трикутний сандрик з розірваним фронтончиком і гирькою — все це з арсеналу форм московської архітектури зламу XVII-XV1II століть. Слід відзначити, як тактовно підійшов майстер до твору свого попередника. Характерні форми декору кінця XVII століття введені дуже обережно, навіть скупо, добре поєднуються з декором початку XVII століття. Це сприяє цільності художнього образу храму. Ймовірним автором цих перебудов ми вважаємо славнозвісного «записного Государева мастера Матвея Ефимова», котрий саме в цей час, як документально встановлено, працював поблизу Путивля — у Глухові й Глухівсько-Петропавлівському монастирі.