Троїцький монастир користувався особливою пошаною в прибічників А. Курбського, які прибули з ним разом до Литви. У заповті А. Курбського сказано: "Тогды тело мое гришное жона моя милая кнегиня .Александра… з их милостью паны опекуны, которые пижей в сем тестаменте будут описаны, мает поховати в монастыре ковельском, у Светое Троицы у Вербъце, перед церковью, у ногах отца моего духовного священноинока отца Александра".

У 1586 р. помер польський король Стефан Баторій, який прихильно ставився до А Курбського. Новий король — Сигізмунд III переслідував його сім’ю, а всі волинські маєтності передав А. Фірлею. Після цього вдова з дітьми переїхала у свої литовські маєтки, які потім були успадковані князем Дмитром, сином А. Курбського.

align=»justify» style=’text-indent:20.0pt’>У першій половині XIX ст. професор Іванишев, подорожуючи по Волині з метою виявлення старожитностей, знайшов у Вербському Троїцькому монастирі поховання А. Курбського.

Наприкінці XIX ст. Вербський Троїцький монастир вже не існував. На його місці, на острові, зарослому старими деревами, стояла невелика дерев’яна тридільна одповерха Троїцька церква, а довкола неї був цвинтар. Над квадратною в плані навою церкви підносився невисокий підбанник, завершений чотиригранним наметом, критим ґонтом.

Над тихоплинною річкою Турією, назва якої свідчить, що в давнину тут у лісових нетрях водилися родичі зубрів — дикі тури, розташований ще один давній монастир — Миколаївський біля с. Мильці на північному заході Волині.

Відомо, що православний Миколаївський монастир існував у Мильцях вже на початку XVI ст. Місце, вибране для його будівництва, дуже характерне для епохи феодалізму. Воно свідчить про врахування будівничими насамперед наявності природних захисних перешкод. Монастир заснований на невеликому пагорбі біля річки, води якої та навколишні болота служили для нього надійним захистом з півдня і сходу.

У 1632 р. монастир став уніатським, у XVIII ст. — католицьким, а з 1839 р. — знову православним. Послідовні переходи його з одного церковного відомства в інше та зміни естетичних смаків панівної верхівки суспільства зумовили зведення нових монастирських будівель і перебудову існуючих.

У наш час до складу колишнього монастирського комплексу, в якому міститься будинок інвалідів, входять Миколаївська церква, дзвіниця, корпус настоятеля, корпус келій з трапезною і теплою церквою, господарчі й допоміжні будівлі.

Найбільшу архітектурно-мистецьку цінність має найдавніша споруда комплексу — Миколаївська церква. Спорудження мурованої церкви замість давнішої дерев’яної пов’язують зі збільшенням прибутків монастиря в 40-х роках XVI ст. після одержання від князя Ф. А. Сангушка земельних володінь. Датою появи церкви вважають 1542 р..

Миколаївська церква стоїть біля східної межі монастирського подвір’я на самому березі р. Турії. Розташування її відрізняється від інших монастирських ансамблів Волині XV-XVII ст., де храм посідає здебільшого центральне місце і є архітектурною домінантою, навколо якої групуються інші будівлі комплексу’.

Храм зазнав перебудов, внаслідок яких значно спотворено його первісний вигляд. Відомо, що наприкінці XVIII ст., за настоятеля Ф. Шашкевича, біля західного входу Миколаївської церкви було споруджено просторий критий ґанок у вигляді шестиколонного портика з фронтоном. Тоді ж. напевне, на західному фасаді з’явився і прикрашений тригліфами класицистичний фриз, фрагменти якого збереглися на наріжних контрфорсах західного фасаду. Після того, як Миколаївський монастир знову став православним (середина XIX ст.), ґанок розібрали, щоб знищити сліди уніатських перебудов.

На початку XX ст. увагу численних прочан у Миколаївській церкві привертали дві благодатні ікони — Божої Матері та Святителя Чудотворця Миколи. Ікона Святителя Миколи, яка датується 1589 p., належить пензлю маляра з Сучави Григорія Босиковича.

Значніших змін Миколаївська церква зазнала у XX ст., коли було знищено її верх і розтесано великі прямокутні вікна на північному фасаді. Пристосування колишньої церкви під їдальню та кухню Будинку інвалідів викликало нові перебудови: розділено на два поверхи центральний об’єм; закладено арковий отвір, яким центральна апсида сполучалася з основним об’ємом храму; влаштовано перегородки; знищено внутрішнє оздоблення церкви.

Миколаївська церква — чотиристовпний тринавовий одно-верхий храм, первісно триапсидиий. Велика центральна апсида значно більша за площею та об’ємом від мініатюрних бічних. Дві апсиди (центральна та північна) збереглися. Замість третьої (південної) згодом з’явилася прямокутна прибудова. Відповідно до характеру архітектурних деталей цю прибудову можна датувати XVII-XVIII ст.

Аналіз архітектурно-конструктивних особливостей Миколаївської церкви дає підстави встановити її приналежність до тієї групи культових споруд Волині, в об’ємно-просторовій структурі яких поєднуються будівельні давньоруські традиції з елементами готичної архітектури. Про зв’язок архітектури Миколаївської церкви Миленького монастиря з давньоруськими будівельними традиціями свідчить, зокрема, план вівтарної частини, яка складалася з трьох апсид, перекритих конхами. Зразки домонгольського культового будівництва нагадує й скромний зовнішній декор церкви — стіни її по периметру були увінчані поребриком з цегли, фрагменти якого збереглися на східному та частково південному фасадах будівлі.

Данина принципам готичної архітектури проявляється у влаштуванні контрфорсів по осях попружних арок, які несуть систему хрещатих склепінь над павою, на кутах головного (західного) фасаду та по осі центральної апсиди.

Незвичайна масивність північно-західного наріжного контрфорсу зумовлена тим, що в ньому "сховані" вузькі гвинтові сходи на хори та вище — на склепіння храму, яке під час чергового нападу татар або сусіднього феодала могло стати останнім прихистком для ченців. Непримітним був і вузький вхід на сходи, влаштований у напівтемному північно-західному куті храму.

Про вплив готики свідчить виразна стрілчаста форма високого аркового отвору, яким центральна апсида сполучалась із навою. Одночасно в архітектурі Миколаївської церкви помітні риси, притаманні мурованому культовому будівництву Волині XV-XVI ст. її центральна частина в плані — квадратна, об’єм — майже кубічний. Цим Миколаївська церква схожа па видатну споруду Волині середини XV ст. — Богоявленську церкву в Острозі. Над геометричним центром основного об’єму церкви підносився верх з циліндричним підбанником.