Значення Волинської землі в епоху Київської Русі красномовно засвідчують літописні відомості про кілька міст цього краю — значних укріплень, центрів ремесел і торгівлі.
Про головне місто слов’янського племені древлян Іскоростень перша літописна згадка належить до 945 p., тобто ще до хрещення Русі, у зв’язку з такими трагічними подіями. Київський князь Ігор, намагаючись повторно зібрати данину з древлян, був ними убитий. Його дружина, княгиня Ольга, наступного року жорстоко розправилася з мешканцями Іскоростеня, а місто спалила.
Друге укріплене місто древлян, центр ремесел і торгівлі Овруч, що називався тоді Вручий, згадується в літописі під 977 р. Чотири давньоруські міста — Дубно, Острог, Чорторийськ і Буськ згадуються одночасно в і 100 p., коли з’їзд князів у Витичеві вирішив передати їх князеві Давиду Ігоровичу. Як місто з великим замком, починаючи з ХІ-ХІІ ст., не сходить зі сторінок літописів головне місто племені лучан (волинян) Луцьк. В ХІ-ХП ст. столицями давньоруських удільних князівств бути Дорогобуж і Пересопниця — сучасні невеликі села на Рівненщині. У князівський період, крім значних міст, на Волині існували десятки дрібних укріплених селищ.
Чільне місце в гроні літописних волинських міст, безперечно, належить стольному граду Володимиру. Як згадувалося раніше, Волинська земля дістала свою назву’ від давньоруського міста Волиня (Велиня) — центру східнослов’янського племені волинян, розташованому на Західному Бузі поблизу сучасного с. Городок Волинської області. На початку XI ст. Велинь поступився місцем новому стольному місту — Володимиру і зійшов з історичної арени. Місто Володимир, засноване київським князем Володимиром Святославовичем і назване на його честь, вперше згадується в літописі під 988 р. як місто-фортеця, призначене для захисту західних рубежів Київської Русі.
У XII ст., після розпаду Київської держави на окремі феодальні князівства, Володимир став "стольним градом" Володимиро-Волинського князівства. У 1199 р. з приєднанням до нього Галицького князівства утворилося Галицько-Волинське князівство — могутня держава періоду феодальної роздробленості, що проіснувала до середини XIV ст.
Володимир, як велике місто свого часу, вже в ХІ-ХІІ ст. мав могутню систему укріплень, створену з максимальним використанням природних перешкод. Вона складалася з дитинця та окольного міста. Як свідчить літопис, коли в 1231 р. угорський король Андрій з військом підступив до Володимира, то в захопленні вигукнув: "Така града не изобретох ни в Немецких странах!" На стінах укріплень стояли озброєні воїни, у яких "блистахуся щити и оружници подобии солнцю.
Дитинець древнього Володимира — це добре збережене городище так званого волинського типу. Розташовується він над долиною р. Луги, в південній частині історичного ядра міста. У плані нагадує неправильну трапецію. Західний та східний відрізки земляних валів прямолінійні. Південна сторона складається з двох досить прямих відрізків; опуклу конфігурацію має лише північна сторона.
Крім природних рубежів, для захисту окольного міста були зведені оборонні укріплення. Ця друга лінія оборони Володимира складалася з валів і ровів, які в плані утворювали майже правильну напівкруглу форму. Окольне місто мало велику площу; довжина його вздовж долини р. Луги становила понад 1 км, а найбільша ширина — близько 800 м.
Про величезний об’єм укріплень давньоруського Володимира красномовно свідчить літопис. У 1260 р. за наказом монгольського полководця Бурундая руським князям довелося самим знищувати укріплення своїх міст. Василько Романович, котрий князював тоді у Володимирі і змушений був руйнувати його укріплення, не зміг швидко цього зробити, "… зані немощно бысть разметати, его величеством. Цілу ніч горіли укріплення столиці Волині. Бурундаю цього здалося замало і він наказав розкопати ще й вали міста.
Володимир був великим торговельно-ремісничим центром Волинської землі. Як свідчить літопис, у XIII ст. в ньому існували торговельні колонії німців, сурожців, новгородців та євреїв.
З часу свого заснування Володимир став єпископським центром. У давньоруський період було споруджено кілька православних храмів, про які відомо з літописів та археологічних досліджень. У місті існувала церква св. Дмитра, а на околиці, над р. Лугою, в жіночому монастирі — церква св. Федора (кінець XII ст.), виявлена розкопками А. В. Прахова у 80-х роках XIX ст. Це був шестистовпний хрестово-купольний храм. Відомо, що поблизу нього стояла невелика давніша церква, можливо, пов’язана з назвою "Стара катедра".
Поблизу існуючої нині церкви-ротонди св. Василя знайдено рештки церкви, можливо, такої самої назви, яку датують кінцем XII — початком XIII ст.. Це був чотиристовпний хрестово-купольний храм з товстими внутрішніми стовпами, вузькими павами та невеликими лопатками на фасаді.