Володимирський собор
Останні публікації

Розпис Васнецова

Розпис Васнецова

Розпис Васнецова становить єдине гармонійне ціле, об’єднане незвичайним спільним колоритом радісних, м’яких і теплих тонів. На стіні Васнецов дещо відійшов від яскравого колориту ескізів у бік м’якшої і стриманішої тональності. Щодо стилю, вражає уміння художника, використовуючи специфічну умовність давнього іконопису, поєднувати реалістичний живопис з плоскістю стіни та іншими архітектурними формами, уміння органічно ув’язати реалістичне зображення постатей з розписом найбагатших орнаментів. Мабуть, це єдиний випадок у світовому мистецтві, коли майстра не спиняли ніякі труднощі композицій на архітектурних площинах будь-якої форми. Васнецов однаково вдало розташовує постать Богоматері в півкрузі апсиди, пише зображення пророків на стінах, розділених прорізами для вікон. Євангелістів зображає в парусах, постаті святителів — на пілонах величезної висоти і в підмурках арок, поясні зображення святих — на арках. І все, разом взяте, розташовує в будівлі, що була невдало запроектована, змінила чотирьох архітекторів, будувалась три десятиліття. І тепер складно без додаткового освітлення оглянути розписи, одержати цілісніше враження в масштабі всього собору.

М. Нестеров у листі до рідних від 16 березня 1890 року пише:

«Тепер коротко опишу враження, одержане від Васнецова. Це людина проста, пряма, але стримана, у ньому майже немає тих диких поривів, на які така багата природа Сурикова. В очах його багато чогось задумливого і м’якого, та іноді це переходить у щиросердну веселість. Він у повному розквіті мужньої сили, праця його майже не втомлює. Встає він рано і о 9 годині вже на риштуванні, о 12 годині йде снідати, потім години дві відпочиває і знову йде в собор до вечора. Як видно, він чудовий сім’янин. Дружина — лікарка, але в ній немає нічого такого, чим би відрізняло її це звання, вона скромна, приємна жінка з моложавим і симпатичним обличчям, тільки зовсім уже сива, незважаючи на свої тридцять вісім років.

Учора я знову зранку оглядав собор, уже більш свідомо і спокійно. Прекрасний пам’ятник залишить Васнецов руським людям. Вони будуть знати в обличчя своїх святих, угодників і мучеників, усіх тих, на кого б вони хотіли бути схожими і що є їхніми заповітними ідеалами. Ось як живі стоять Феодосій, Сергій Радонезький, Філіп — митрополит Московський, вище -пророки. Тут типи дорівнюють Мікеланджелу. Ось Мойсей, там Єремія, Соломон, цар Давид- усі вони переносять глядача своїми образами в далеке минуле, дають можливість уявити собі цілі народи, їхні звичаї й характери. Був учора я на горі, бачив Христа, тут немає того мудрування, яке видно у Ге. Христос у Васнецова традиційний, але сповнений краси зовнішньої і внутрішньої. А скільки поезії у всіх тих серафимах, херувимах, які то тут, то там перетинають небо своїми різнокольоровими крилами, ці дивні орнаменти, позолота, все це надає храму благородної витонченості і настрою від нього, такого, як відчуваєш після St. Marko у Венеції. Хотів би я жити років через двісті і подивитися собор Св. Володимира, коли вся ця позолота втратить свою новизну, барви — зайву яскравість, розраховану на багато віків. Бачив я ескізи Васнецова до Апокаліпсиса. Тут художню творчість доведено до того, що, коли не знати алегоричного смислу Апокаліпсиса, то можна, дивлячись на ці картини, збожеволіти. Це грандіозні сни, це страшний жах, це рай! Це пекло!.. На жаль, комісія не знайшла за можливе допустити ці речі до виконання через те, що це не буде зрозуміло для молільників».

Після розписів Володимирського собору Васнецов одержав замовлення на художнє оформлення церкви в Гусь- Хрустальному Володимирської губернії. Він виконав там багато сюжетів на полотні, які закріплювалися на стінах, а також підготував ескізи для виконання мозаїк. Та коли у Володимирському соборі все природне і реалістичне, наскільки дозволяв релігійний живопис, то тут сучасники побачили явний ухил художника в бік «манірності модернізму». Проте слід зауважити, що до Києва завжди приїжджало багато народу, чимало було таких, хто вважав за обов’язок відвідати собор, а ось в Гусь — Хрустальному, через його віддаленість від залізниці, критики знайомились тільки з репродукціями. Тому зрозумілий скептицизм, а іноді й негативні відгуки на наступний живопис Васнецова.

Величезна заслуга Васнецова в тому, що він зміг оволодіти законами монументального живопису. В йото творчості собор зіграв велику роль і підвів до створення найпопулярнішої серед населення картини вітчизняного мистецтва — «Три богатирі». Віктор Михайлович на початку 1888 року, втомившись від тривалої роботи, вирішив за необхідне хоч ненадовго відійти від неї. Це підтверджується листом до Третьякова: «Хоч під час відпочинку я не припиняв роботи вдома, та все ж можливість бути вільним від втомливої роботи в самому храмі трохи освіжила мої сили». Робота вдома — це не тільки ескізи для Володимирського собору, це його найвідоміші картини «Іван- царевич на Сірому Вовкові» і, особливо, «Три богатирі». Віктор Михайлович писав їх, а «Богатирів» пробував закінчити в Києві, тому цілком доречно вважати їх творчо пов’язаними з живописом собору. Заодно, створюючи полотна, Васнецов відпочивав, щасливо забуваючи про ті «натискування життя», про які він не раз писав з Києва, а також сподівався розв’язати свої матеріальні проблеми. Він з радістю виписував прекрасні обличчя, праобразами яких стали Тетяна Мамонтова і син художника; «Царевича» у 1889 році відправили на пересувну виставку в Петербург. І по сьогодні картина здебільшого викликає радісні відчуття. С. Мамонтов у березні 1889 року писав: «Твій "Царевич на вовкові" викликав у мене захоплення, я все довкола забув, я пішов у цей ліс, я надихався цього повітря, нанюхався цих квітів. Усе це моє, рідне! Я просто ожив! Така надзвичайна дія справжньої і щирої творчості».

Після цієї картини Васнецов у Києві не міг написати нічого этого, що було намічено в ескізах на історичні і казкові теми, до 1885 року. Ні його «Боян», ескіз до якого було виконано за п’ять років до цього, ні не менш знаменитий «Іван Грозний», який було задумано до приїзду в Київ, не було виконано. Не міг у нашому місті художник закінчити, як не намагався, своїх «Трьох Богатирів». Хоч вони з 1886 року стояли у великій кімнаті його квартири на Володимирській, 32, постійно нагадуючи про себе, позитивно роззосереджуючи його думки від роботи в соборі. «Богатирі» стали одним цілим з храмовим живописом, були плідним продовженням творчих пошуків художника. В середині XX ст. мистецтвознавці, вихваляючи билинних героїв, протиставляли їх церковним персонажам. Святі князі на пілонах собору зображені такими ж захисниками Вітчизни, як і богатирі на своїх заставах. Усі вони служать одній меті, захищаючи свою Вітчизну — хто з хрестом, а хто з мечем. Треба думати, що Васнецов, як і належить справжньому християнину, черпав своє натхнення у святих мощей Києво-Печерської лаври. Після молитов у Преподобних Аліпія, Нестора, Кукші та інших художник ставив свічку і віддавав шану Преподобному Іллі Муромцю, який спочивав у Ближніх печерах. Тому образи Іллі, Добрині й Альоші — великий успіх художника і вітчизняного мистецтва в цілому. І, незважаючи на те, що натурщики, з яких писались ці образи, родом не з України (Ілля Муромець — володимирський селянин Іван Петров, Добриня Нікітич — теж селянин, Альоша Попович -Андрій Мамонтов), а зображений пейзаж — біля Абрамцевого, картина все ж цілком пройнята давньо-київським настроєм. І богатирі, їхній подвиг, билини про них — все наше рідне, взяте з вітчизняної історії, на нашій землі.

Комментарии запрещены.