Володимирський собор
Останні публікації

Православний монастир

Православний монастир

Заснований як православний, з 1644 до 1834 р. монастир був василіанським. У цей час до східного та західного фасадів Успенської церкви (орієнтована апсидою на північ, а не на схід, як звичайно) прибудовано два симетрично розміщені невеликі цегляні двоповерхові корпуси келій (розібрані наприкінці XIX гг.). Кожен корпус сполучався з північним членуванням нави, про що свідчать закладені вхідні отвори на східному й західному фасадах будівлі.

Успенська церква — прямокутна в плані (20,5×12,0 м), одно-павова, одноверха будівля з однією прямокутною рівно широкою наві апсидою, укріпленою двома масивними контрфорсами, поставленими в площинах східної й західної стін. Ззовні храм має вигляд монолітного об’єму, перекритого двосхилим дахом.

В інтер’єрі нава поділена масивними пристінними пілонами на три прямокутні в плані частини, витягнуті по осі схід-захід. Південна та північна частини — однакові за розмірами. Над центром ширшої середньої частини підноситься високий восьмигранний підбанник, увінчаний цегляним восьмигранним зімкненим склепінням параболічної конфігурації з невеликим глухим цегляним ліхтариком. Конструктивною особливістю Успенської церкви є те, що зрізані грані опорних пілонів звернені до підкупольного простору і безпосередньо (без пандатив) переходять у мурування підбапника.

Голосники на внутрішній поверхні склепіння та ліхтарика свідчать про давньоруські будівельні традиції. Наявність голосників, а також фрагментів мурування з якісно випаленої плінфоподібної цегли на вапняному розчині типу цем’янки, дає змогу припустити, що Успенська церква є перебудованою давньоруською спорудою — однією з найдавніших на території Волині.

У 1834 р. монастир знову став православним. У середині XIX ст. в Успенській церкві ще існувало рукописне Євангеліє 1580 p., але за розпорядженням обер-прокурора Синоду воно було вилучене й передане синодальній бібліотеці в Санкт-Петербурзі. На цьому Євангелії був напис, який свідчить, що монастир у Дорогобужі заснував князь К.-В. К. Острозький. Можливо, саме до цього часу належить одна з перших перебудов Успенської церкви.

У 1940-х роках впритул до південного фасаду храму прибудовано дерев’яну квадратну в плані триярусну дзвіницю, увінчану чотиригранним наметом зі зрізаними гранями. Залишки знищеного під час цієї добудови барокового оздоблення XVIII ст. помітні на площині колишнього головного фасаду церкви в межах другого й третього ярусів дерев’яної дзвіниці.

Важко повірити, що сучасне невеличке село Рівненського району Рівненської області Пересопниця було значним давньоруським містом на правому березі р. Стубли (притоки Горині). Воно належить до найдавніших населених пунктів не лише Волині, а й усієї України: виникло ще в Х-ХІ ст. У 1146 р. Пе-ресопниця була значним центром — резиденцією князя В’я-чеслава Володимировича туровського (помер у 1154 p.). Починаючи з 1149 р. місто не раз згадується в давньоруських літописах.

Назва його походить, імовірно, від давньоруського слова "переспа" — земляне укріплення. Справді, Пересопниця належала до найвизначніших укріплених пунктів так званого Погориння — східного прикордонного району Володимиро-Волинського князівства на р. Горинь. У XII-XIII ст. вона була столицею удільних князів.

У 1240 р. Пересопниця, як і десятки волинських давньоруських міст, була зруйнована монголо-татарами і з того часу почала поступово втрачати своє значення та багатство. У1630 р. місто з усіма будівлями та угіддями було назавжди надане Клеванській католицькій місії. Від давньої слави та величі залишились лише рештки земляних укріплень.

Свідченням того значення, яке мала Пересопниця в давньоруську добу, с збережене до наших днів городище — найбільше серед городищ так званого волинського типу. Боно розташоване на плоскій ділянці, яка підноситься над заболоченою долиною р. Стубли на 2-3 м. У давнину городище по всьому периметру було захищене могутнім земляним валом, висота якого на окремих ділянках навіть зараз досягає 3 м. У плані городище має. форму неправильної трапеції з закругленими кутами; його площа становить близько 4 га.

Понад півтора століття світове визнання та захоплення знавців стародавньої культури й мистецтва викликає так зване Пересопницьке Євангеліє, виявлене у 1837 р. видатним українським та російським філологом, істориком і письменником О. М. Бодянським. Ця визначна пам’ятка книжкової графіки та староукраїнської мови, що зберігається у відділі рукописів Центральної наукової бібліотеки Академії наук України, — переклад Євангелія з книжної церковнослов’янської мови на "просту" мову, зрозумілу широким верствам суспільства.

Переклад було розпочато 1556 р. в монастирі с. Двірець, а завершено 1561 р. в Різдво-Богородичному (Прсчистенському) Пересопницькому монастирі. Переписувачами Євангелія були син протопопа Михайло Василевич із Сянока та архімандрит Пересоппицького монастиря Григорій.

Комментарии запрещены.