Перша документальна згадка Путивля під 1146 роком в Іпатіївському літописі пов’язана з княжими усобицями. Саме на Різдво Христове князі Ізяслав та Володимир Давидович! разом із Мстиславом Ізяслапичем рушили з військом на Путивль. «Та не здалися їм путивльці, допоки не прибув Ізяслав із київською силою. Оскільки ж вони кріпко билися з городських стін, то поїхали оба Давидовичі і сказали їм: "Не бийтеся! Ми цілуємо на тім Святую Богородицю, що не дамо вас на добичу". Ллє вони не здалися їм». Зрештою, захисники міста здалися великому князю київському Ізяславу Мстиславичу. Тоді його війська пограбували путивльський двір чернігівського князя Святослава Ольговича, «і церкву Святого Вознссіння вони всю облупили — начиння срібне, і індитії, і покрови служебні, — а все шито золотом, — і кадильниці дві, і Євангеліє оковане, і книги, і дзвони». Це — перша писемна згадка про путивльську церкву. На жаль, літописець не зазначив, якою вона була — мурованою чи дерев’яною. Ми вважаємо, що дерев’яною, оскільки відомі з археологічних розкопок рештки мурованого храму в Путивлі датуються значно пізнішим часом.

У XII столітті ІІутивль став другим зазначенням (після Новгорода-Сіверського) містом Сіверської землі, яка відділилася від Чернігівського князівства, а з кінця XII століття — центром невеликого удільного князівства. У дитинці на Городку тоді містилися соборна церква, княжий двір, житла дружинників і майстерні ремісників. Оборонних веж тоді ще не було. Укріплення складалися з дубових городець. які поступово вдосконалювалися. І Іа початку XII століття, ймовірно після пожежі, збудували нову лінію городень значно менших розмірів, ніж були попередні. Па городцях влаштували заборола, про які згадується в «Слові о полку Ігоревім». Саме на цих заборолах плакала княгиня Євфросинія Ярославна, дожидаючись повернення князя Ігоря з половецького полону. У 1186 році путивляни успішно відбили напад половців, що зафіксував Літопис Руський.

Перед самою монголо-татарською навалою у середині 1237 року на Городку було зведено мурований однобаневий триконховий собор. Посвячення його нам невідоме, але скоріш за все він був або Вознесенським, як попередній храм, пограбований у 1146 році, або Спасо-Преображенським — бо таке посвячення мали всі більш пізні храми на цьому місці. За характером архітектурних форм путивльський мурований храм був близький до тогочасних храмів Вщижа, Новгорода-Сіверського і Чернігова. Віддаленим аналогом може слугувати славнозвісна церква Параскеви П’ятниці в Чернігові, відбудована у первісних формах після руйнувань періоду Другої світової війни славетним російським реставратором Петром Барановським.

У1239 році Путивль був знищений одним із монголо-татарських загонів Менгу-хана. Після того житія в краї на деякий час завмерло й відродилося пізніше, в зовсім іншу історичну добу. Пам’яткою про давньоруський Путивль лишилося городище Городок. Першими дослідниками Городка на початку XIX століття були місцеві аматори вітчизняної історії. Згодом ця пам’ятка при вернула увагу видатного краєзнавця середини XIX століття В. Пассека — автора «Очерков России», істориків П. Роздольського і М. Халанського. Значний внесок у вивчення пам’ятки зробили місцеві дослідники кінця XIX — початку XX століть І. Рябінінта Я. Левицький. Ґрунтовне археологічне вивчення Путивля розпочалося у другій половині XX століття. Перші розвідки на Городку провів у 1947-1950 роках археолог Д. Березовець. У 1959-1960 роках археолог В. Богусевич випадково натрапив тут на рештки мурованого собору. По його слідах пішов академік Б. Рибаков, провівши 1965 року повторні розкопки собору. Цими дослідженнями з’ясовано, що на момент руйнування Путивля монголо-татарами в 1239 році собор розмірами 18×20 м не був завершений, оскільки відсутні сліди тиньку, фресок та іншого оздоблення.

З 1970-х років археологічними дослідженнями Путивля і його округи загалом та Городка зокрема, які здійснювала Ліво бережна слов’яно-руська експедиція Інституту археології Академії наук УРСР, керував О. Сухобоков, нині доктор історичних наук, професор, котрий дав відповідь на головні питання виникнення та розвитку давньоруського Путивля і його округи. Його дослідженнями в 1979-1981 роках на Городку було відкрито братську могилу оборонців Путивля 1239 року, в якій виявлено 23 людських кістяки.

У 1982 році з нагоди 800-річчя «Слова о полку Ігоревім» у південно-східній частині Городка було встановлено бронзову скульптуру княгині Євфросинії Ярославни на гранітному п’єдесталі (скульптор В’ячеслав Клоков, архітектор Сергій Миргородський). У червні 2001 року над братською могилою захисників Путивля 1239 року було встановлено пам’ятний знак у вигляді невеликого кургану, на якому — кам’яний хрест, шолом, списи й прапор. У цілому городище Городок у Путивлі є унікальною комплексною пам’яткою містобудування, історії, археології, монументального мистецтва та історичного ландшафту національного значення. Проте досі це городище включене до Державного реєстру нерухомих пам’яток України тільки як пам’ятка археології.