Володимирський собор
Останні публікації

Передмова

Передмова

Книжечка ця присвячена храмам і монастирям Путивльщини. їх мало знає широкий загал, але вони є квінтесенцією історії та культури цього напрочуд мальовничого краю. І це не випадково. У кожній місцевості України храми чи монастирі — це найцікавіші архітектурно-мистецькі витвори, які бережуть пам’ять місцевості та зв’язок між різними історичними епохами. Храм — це не лише осередок духовного спілкування людини з Богом. Це також центр громадського життя. Завдяки храму в хаос навколишнього світу вносилися лад і духовна дисципліна. Сучасні світові нації сформувалися довкола своїх храмів. Це повною мірою стосується й України.

Відтак утрадиційнилося в таких випадках закладати монастирі чи храми: на місці відкриття чудотворної ікони Охтирсь-кої Божої Матері збудовано Покровський собор в Охтирці. Так само засновано Почаївський монастир на Волині, Єлець-кий монастир у Чернігові, Крупицько-Батуринський, Пустинно-Рихлівський, Глухівсько-Петропавлівський тощо. На Путивльщині з чудотворною іконою Мовчанської Богородиці, явленою у 1405 році, пов’язане виникнення двох монастирів — Софроніївського біля села Нова Слобода та Мовчанського в Путивлі.

Путивльщина — це північно-східний район Сумської області, що належить до історичної Чернігово-Сіверщини. Витоки його стародавньої культурно-історичної спадщини тяжіють до Чернігівської землі та Новгород-Сіперського князівства часів Київської Русі. Цим землям належить особлива роль в історії України та Росії. Це терени найдавнішого хліборобського розселення і найдавніших зіткнень з кочівниками. Велику культуротворчу роль цього регіону дуже виразно схарактеризував великий український історик Михайло Грушевський: «У віках XVII-XVIII  стара Сіверщина стала лабораторією нового українського побуту, державності і культури козацької доби, виявила велик)’ силу притягання не тільки для колишніх сіверянських волостей, алей для всього взагалі Східнослов’янського світу. Я зазначаю се як проблему українських дослідів: дослідження великого культурного резервуару українського життя на протязі цілого тисячоліття, джерела української культури, що посилало звідси свої проміння в різних напрямках: в українських і неукраїнських землях. На протязі сього тисячоліття в житті північної Сіверщини певними моментами брала переваг)’ активна сторона, і тоді вона ставала такою українською робітнею, де кувалися нові форми української культури чи економіки або соціально-політичного життя. Іншими разами її роль більш консервативна: тоді вона зберігає і підтримує здобутки і досягнення української культури, не даючи перерватися золотій нитці української творчої традиції — до припливу нової хвилі активності. В обох разах, щоб пізнати розвій українського життя, треба йти за сим сюди, до сих північних сховків, комор українського життя. Тут поховані секрети Старої України — і зародки Нової».

Протягом XVI-XVIII століть ці землі були українсько-російським пограниччям, що відіграло велику історичну роль як у тогочасній військово-політичній боротьбі, так і в господарських, торговельних і культурно-мистецьких зв’язках між Московським царством й Україною.

Теперішній Путивльський район, цілком належачи до басейну річки Сейм, лівого допливу Десни, має дуже красивий і своєрідний ландшафт із ланцюжком давньоруських городищ уздовж високого правого берега Сейму (села Лухтовка, Линове, Волинцеве, Латишевка, низка городищ у межах Путивля). Це поєднується з такими визначними природоохоронними об’єктами як Новослобідські дуби, численні джерела води, озера, Юр’ївський і Мовчанський заказники та Волокитииський парк. Архітектурна спадщина району представлена унікальними будівлями міста Путивля XVII-XIX століть, Софроніївським печерним монастирем XIV-XVIII століть, церквами XIX століття у селах Яцине, Кочерги, Линове, Вощинине.

Путивль (і Пугивльщина) пов’язані з історичними подіями, оспіваними в безсмертному «Слові о полку Ігоревім». Він був одним із центрів Великої смути в Московському царстві на початку XVII століття. Ці події згадуються в драмі Олександра Пушкіна «Борис Іодунов». Неповторні історичні ландшафти Путивля надихали на творчість таких різних митців, як російський художник, археолог і філософ Микола Реріх та український живописець Петро Левченко. Краєзнавець першої половини XIX століття Д. Деменков писав: «Если вы проезжали летом Путивль, то верно любовались прелестным его местоположением, плодоносием окружающих полей и живописною Семью, свободно разливающеюся здесь во всей красоте по ровным веселым лугам или в тени высоких холмов, покрытых рощами, селениями и миловидными хуторками, разбросанными в окрестностях города, среди зеленеющих садов».

Автор цієї книжки досліджує пам’ятки церковної архітектури Путивлыцини понад 25 років, має десятки наукових публікацій на цю тему. За цей час багато храмів і монастирів відродилися з руїн, відреставровані, у них поновилася служба Божа. Хочемо зазначити, що ми — далеко не перші дослідники церковних пам’яток регіону. Першими були наші попередники у XIX столітті — Петро Раздольський, Дмитро Деменков, Вадим Пассек, а також місцеві краєзнавці Яків Левицький та Іван Рябінін. Безцінним джерелом іконографічних матеріалів є фотографії знаменитого путивльського фотографа кінця XIX -початку XX століть Якова Фесика, частину з яких ми наводимо в цьому виданні. Протягом XX століття церковні пам’ятки Путивлыцини вивчали й намагалися захистити від більшовицьких руйнувань видатні українські вчені Федір Ернст, Степан Таранушснко. Євгенія Спаська, Михайло Цапепко, Григорій Логвин, Петро Макушенко, Володимир Ясієвич, Дмитро Яб-лонський. Надій Новаковська. Вбереїти від знищення та відродити церковні пам’ятки протягом останніх десятиліть допомагали архітектори Анатолій Дейнека, Вадим Трегубов та Володимир Биков, колективи реставраційних організацій. У цій справі позитивних результатів удалося досягнути там, де було забезпечено співпрацю релігійних організацій з державними органами, у тому числі й з органами охорони культурної спадщини, органами в справах містобудування та архітектури, фаховими реставраторами, а також зі спонсорами, меценатами й місцевою громадськістю. Значну увагу та допомогу у цій справі протягом останнього десятиліття надавало і надає керівництво Сумської обласної державної адміністрації.

Наша книжка не претендує ні на розмаїтість інформації, притаманної туристичному путівнику, ні нате, щоб стати повним і докладним науковим описом усіх пам’яток церковної архітектури І Іутивльщини. Це — науково-популярне видання, мста якого — ознайомити широке коло читачів з призабутими пам’ятками українсько-російського пограниччя, зацікавити ними, спонукати до кращого пізнання перлин рідного краю.

Наведені тут ілюстративні матеріали — фотографії, кресленики, реконструкції — виконані, здебільшого, автором. Деякі — репродуковані зі старовинних видань, а також із архівних матеріалів. Ілюстративний матеріал підібрано з таким розрахунком, щоб якнайповніше охарактеризувати кожну архітектурну пам’ятку. Тому подаються, як правило, фото загального вигляду і кресленик плану, а при потребі — генеральний план монастиря чи соборного комплексу, розрізи, фото панорам, фрагментів, деталей та інтер’єрів, історичні зображення, проектні кресленики.

Список використаної літератури та архівних джерел наведено в кіпці книжки.

Автор вважає своїм приємним обов’язком висловити вдячність всім колегам, хто допомагав у роботі над цією книгою. Це доктор архітектури, професор Микола Дьомін, путивльський краєзнавець Анатолій Луговський, фотографи Ігор Гільбо і Юрій Москаленко, сумський архітектор, двічі лауреат Державної премії України в галузі архітектури Володимир Ьиков.

На першій сторінці суперобкладинки — вхід до Мовчанського монастиря в Путивлі, на четвертій — церква Різдва Богородиці (Михайлівська) у с. Нова Слобода; на обкладинці — список чудотворної ікони Мовчанської Богородиці; на авантитулі -іконостас Спасо-Преображенського собору в Путивлі; на титулі — панорама Софроніївського монастиря.

Комментарии запрещены.