Володимирський собор
Останні публікації

Охрешення України

Охрешення України

Отак відбулося хрещення киян. Але охрестити киян — це не значить охрестити українську землю: держава Володимирова була дуже велика, а тому й роботи для охрещення всього українського народу було надзвичайно багато — це була робота не для одного покоління людей.

Літопис, звичайно, досить просто уявляє собі всю цю роботу. По охрещенні киян, коротко каже літописець, «почав Володимир ставити по містах церкви та священиків та зганяти (приводити) людей на охрещення по всіх містах та селах». Звичайно, було це зовсім не так просто: нелегко було охрестити киян, де багато було інтелігенції, що здавна тяжіла до християнства; але охрестити всю іншу Україну, особливо сільську. то був уже труд непосильний дія однієї людини, хоча б і такої рішучої, яким був князь Володимир. Отож треба думати, що хрещення позакиївської України розтяглося не на один десяток літ; нову віру таки густо полито кров’ю українського народу, що боронив батьківську віру.

В першу чергу Володимирові потрібна була церковна ієрархія -митрополит та єпископи, щоб вони вже зайнялися охрещенням великої Володимирової держави. Володимир просив собі ієрархію з Греції, але греки не поспішали присилати її: митрополит з єпископами прибув десь уже аж по охрещеній киян, про що літопис розповідає так: «В лето 6499 (991) креслився Володимер и взя у Фотия патриарха у царьградского перваго митрополита Киеву Леона и Новгороду єпископа (виправлено на "архієпископа") Якима Корсунянина».

Священиків Володимир міг набрати собі ще до прибуття вищого грецького духовенства — князь міг скористатися послугами інших народів, що були охрещені греками. В першу чергу це були болгари, від яких Володимир узяв богослужбові книжки; звичайно, він міг узяти звідси й священиків, тим більше що болгари легко могли порозумітися з українцями. Треба звернути увагу ще на ролі, закарпатських українців (у північно-східній Угорщині), що прийняли грецьке християнство за сто років перед нами. Володимир добре знав про них і міг також узята собі й звідси потрібних йому священиків, що говорили мовою, дуже подібною до мови киян. Ллє самі священики не могли зайнятися справою схрещення всього українського народу — цю справу розпочали вже на більшу руку з прибуттям грецької ієрархії, цебто по 991 році.

Прибувши, єпископи в першу чергу мали подбати про висвячення духовенства — священиків: звичайно, кандидатів на священиків було зовсім небагато, а тому мало було й священиків. Через це треба думати, що охрещення України йшло дуже поволі, бо ж і єпископи-греки потребували часу, щоб навчитися сяк-так української мови, мови того народу, який вони хотіли освічувати.

Християнство поволі ширилося з Києва, і в першу чергу по полянській землі. В Києві як у столиці України засів митрополит, грек Леон. а до всіх інших більших міст, що були центрами окремих земель, з яких складалася держава Володимира, послано єпископів. Єпископів послано в такі міста: Новгород. Чернігів. Ростов, Володимир-Волинський. Білгород. Турів, Полоцьк. Тмугорокань, а може, й в інші міста. Ось чому в списку святих цих місцевостей на початку подаються українці.

Володимир прожив по охрещенні киян ще 28 років (помер 1015 p.). і час цей він ужив головним чином на охрещення та на освіту корінної України. В більших містах, центрах окремих земель, Володимир садовив на управління своїх дітей, і вони й ширили християнство; де не сиділи діти Володимирові (а в 990 р. вони були ще малими), там правили Володимирові посадники та бояри, і вони теж потроху хрестили людей. Звичайно, де міг. там Володимир і сам наглядав, щоб охрещення його народу відбувалося скоріше.

Першими охрестилися українські землі Володимирової держави, насамперед більші міста, бо села та міста, дальші від Києва, приймали нову віру дуже неохоче; треба думати, що для сіл і священиків не вистачало, бо на початку було їх занадто мало. За життя Володимирового охрестилися, певне, всі більші міста в Україні, а почасти й села, але на села ця християнізація за той час пішла дуже мало.

Зайнявся Володимир також і охрещенням північних земель своєї держави, тих земель, що пізніше склали Московське князівство. Тут християнство ширилося дуже поволі, ширилося млявіш, як у корінній Україні. 991 року Володимир послав до Новгорода першого єпископа — Якима Корсуняшша. і той довго жив у не охрещенім місті, готуючи новгородців до нової віри; коли власне охрестився Новгород. не знаємо. Хрещення відбулося тут силою й густо полите кров’ю, про що !І приповідка склалася за новгородців: «Путята (тисяцький) хрестив їх мечем, а Добриня (посадник) — огнем». Гак само хрестилися й інші північні землі Володимирової держави, а певне, й деякі свої.

Комментарии запрещены.