Володимирський собор
Останні публікації

Кафедральний Єпископський костьол (перша половина XVII ст.)

Кафедральний Єпископський костьол (перша половина XVII ст.)

Явище біскупщини, володінь католицького єпископа в місті, привертало увагу багатьох істориків Києва, в історичних монографіях переважно згадуються величезні володіння єпископа в місті*, але досі нема точності ні в питанні про палац католицького єпископа (де він містився, був збудований чи перейнятий у православних митрополитів, що і коли з ним сталось по скасуванні біскупщини, навіть у визначенні, яка саме з київських гір була «Біскупською»), ні в питанні про кафедральний єпископський храм (коли, де був збудований, якої стилістики тощо).

Історію біскупщини. думаємо, слід відраховувати лише від останніх років XVI ст. Нами вже неодноразово зазначалось, що при переважно регулярних посвяченнях у цей сан діячів XIV-XVI ст. єпископи в місті власне не жили. Лише Йосип Верещинський (єпископ у 1589-1599 pp.) розпочав активну діяльність на ввірених землях (втім, більше проектну, ніж реальну). Дослідник київської старовини М. Петров пише, що 1595 р. Й. Верещинський домагався незаселеної гори (очевидно, Кудрявської), яка належала православним митрополитам, і проектував там влаштування свого палацу. А. Стороженко зазначає, що наступник Й. Верещинського. єпископ Казимирський. подавав у 1600 р. польському королю скаргу на київських міщан, «наче поблизу Щскавиці, навпроти Ярославської вулиці, вони розібрали парафіяльний кляштор св. Катерини, за свідченням очевидців неіспувавший. У 1602 р. королівським декретом йому були віддані спірні садиби, де він і збудував дім і острог біскупський» .

На початок XVII ст. доба турецького спустошення краю минала, населення Придніпров’я різко зростало. Київський Поділ швидко забудовувався: опановувалися нові та покинуті болотисті, цілинні ділянки, звивисті вулиці все щільніше обсаджувалися садибами, будувалися й поновлювалися церкви.

Сучасні довідники зазначають, що «жителі торгової частини Подолу з метою обмеження зростання земельних володінь місті католицької єпископі! — Біскупщини — відділилися від неї розмежовуючим ровом» , згодом рів став каналом, а його узбіччя — Верхнім і Нижнім валами". Відтак, як це зафіксував у 1640 р. Г. Боплан, Поділ був розділений на Біскупськии з єпископським палацом і кафедральним костьолом, і міщанський Поділ (де в 20-40-х pp. XVII ст. знаходилися домініканський, бернардинський та єзуїтський костьоли).

У давньоруські часи і навіть у XV ст. територія «плоского Подолу». де згодом постала Біскищина. була достатньо заселена — страшним доказом того є віднайдені археологами близько 4 тис. людських кістяків, що вважають наслідком нападу на місто Менглі-Гірея у 1482 р. Відтоді ця частина Подолу стала пусткою; у XVI ст. київський воєвода віддавав її частинами служилим людям, а на початку XVII ст. її розділили між католицьким єпископом і православним Кирилівським монастирем.

Зауважимо, проте, що подання стосовно Біскуіпцини історика київської старовини М. Петрова є дещо відмінними: Віскищина не лише місцевість під горою ІЦекавицсю ( те саме що Щекавиця. в 1604 р. захоплена у православних, де на початку XVII ст. було збудовано біскупськии замок»), але пізніш і поблизу Житнього базару, на Ярославській вулиці. Гам, нібито, теж біскупи відняли у православних митрополитів «єпископський дім чи двір», і там знову гаки містився біскупськии палац, бо навіть повз нього йшла Біскупська (Ярославська) вулиця до Біскупськнх воріт (одні з північних воріт у лінії оборони Подолу)". М. Петров навіть зазначає, що там, на Житньому торзі, біскупськии палац показаний на панорамі Киева 1651 p. — «на північ від церкви Миколи Притиска. неподалік від неї». Відтак біскупськии палац ніби роздвоюється: один збудований К. Казимирсь-ким на горі Кудрявській (або на горі Щекавиці), другий -віднятий у православних митрополитів на Житньому торзі.

Дослідник київських костьолів К. Іваницький в дуалістичні подробиці місцезнаходження біскупського палацу не вдається, називає його «резиденцією єпископів», уточнює була і домашня каплиця. Він розміщує цю споруду на горі Щекавиці. зауважуючи, що всі будови були дерев’яні. Оскільки згодом біскупськии палац щез безслідно, думку К. Іваницького про дерев’яні будівельні матеріали маємо підтримати.

Отже, документальї іо відомо лише те, що за скаргою К. Казимирського. декретом 1602 р. до єпископів відійшли гора Щекавиця і, можливо, територія на Житньому торзі. Біскупу належали заливні луки Оболонії. власне територія від гори Щекавиці до Дніпра. Крім того, київські біскупи володіли хуторами і землями на берегах Дніпра, Десни, Росі. Прип’яті, Унави, Стугни, містом Фастів — резиденцією біскупа. Незважаючи на великі володіння, а отже, значні доходи, будівництво кафедрального храму в Києві залишалось впродовж перших десятиліть XVII ст. досить проблематичним.

Кафедральний кам’яний храм заклав єпископ К. Казимир-ський (1599-1618 pp.), хоча будівництва при ньому так і не відбулося: за дослідженням .V Стороженка, він лише збирав кошти, а " будівничим став його наступник, єпископ Б. Окша-Радошсвський (1618-1633 pp.). Слід зауважити, що дата спорудження костьолу наводиться в історичних виданнях різною: за К. Іваницьким -1614 р., за А. Стороженком — 1630 р.. за Ф. Ернстом — 1638-1640рр..). Асєєвим — 1640 р. Безсумнівно лише те. що це мало відбутися до 1646 p., коли Г. Боплан бачив храм вже збудованим.

Головним пожертвувачем на будівництво став, як і у випадку з розбудовою домініканців. Стефан Аксак. генеральний суддя Київський. Але і тут. за поданням II. Алеппського. за будівельні матеріали використали :іалишки православної Борисоглібської церкви з м. Борисполя. Думаємо, тут є деяка неточність. Вище зазначалось, що при спорудженні домініканського кам’яного костьолу св. Миколая були використані рештки давнього храму: за пріором домініканців П. Розвидовським — «Яцекового храму» (тобто домініканського костьолу XIII ст.); за Варламом Ягииським — Борисоглібського храму з м. Вишгорода’. Втім, маємо зауважити, що везти матеріали здалеку київським католикам навряд чи було доцільно (домініканці мали в місті власний цегляний завод, отже, повинні були б обслуговувати і потреби на спорудження кафедрального костьолу на Подолі). Взагалі дуалізм Борисоглібських церков (Вишгорода і Борисполя) в історії католицьких побудов, вважаємо, вказує на малу достовірність саме цієї деталі.

Комментарии запрещены.