Грандіозний інтер’єр собору поділений дванадцятьма колонами та системою півциліндричних арок на окремі чарунки.

Роль висотного акценту виконує багатоярусна дзвіниця над західним входом до собору, яка надає динамічності композиції об’ємів храму. Висота її сягає 60 м; нижні яруси — в плані квадратні, верхні — восьмигранні. Увінчує дзвіницю високий восьмигранний намет з двома рядами люкарн.

У художньому оздобленні інтер’єру Преображснського собору закладено ідею показу мінеральних багатств Волині: застосовано граніти та лабрадорити з відомих кар’єрів Житомирщини. Окрасою інтер’єру був різьблений дубовий полірований іконостас, під час виготовлення якого збережено природну текстуру деревини. Іконостас1 створений за ескізами архітектора В. Шаламова художником М. Мурашком у його відомій майстерні в Києві. Ікони належать пензлю академіка живопису Ф. Васильєва [26, с. 104].

Будівля Спасо-Преображенського собору, розташована в центрі історичної частини Житомира, відзначається вдало знайденими пропорціями та складним мальовничим силуетом і є одним з найвиразніших храмів Волині другої половини XIX ст.

Значно скромнішими, але досить показовими були церкви цього періоду, збудовані у волинських селах.

Характерною для другої половини XIX ст. є церква св. Михаїла Архангела в с. Здовбиця, що на Рівненщині, збудована в 1877 р.. Вдало поставлена на підвищеній ділянці головної вулиці села, будівля відіграє значну роль у його панорамі. її здалеку видно з автотраси Здолбутгів-Мізоч.

Центральний кубічний об’єм цегляної, значної за розмірами будівлі в інтер’єрі має складну хрещату структуру. До квадратного середохрестя, перекритого восьмигранним зімкненим склепінням, за сторонами світу прилягають прямокутні рамена, перекриті циліндричними склепіннями з розпалубками. Південне та північне рамена відображені на фасадах невеликими ризалітами, в яких влаштовано додаткові входи до храму. Східне рамено значно вужче й коротше; його продовжує півциркульна апсида.

Основний об’єм увінчує традиційне "п’ятиглавіє": центральний восьмигранний наметовий верх з декоративною маківкою значно вищий за чотири бічні верхи, вирішені в ідентичних архітектурних формах. Це створює виразну пірамідальну композицію об’ємів. У кожній грані підбанника центрального верху — вікно з півциркульною перемичкою; підбанники бічних верхів — глухі.

Західна частина Михайлівської церкви складається з невеликого прямокутного в плані бабинця та притвору, над яким підноситься чотириярусна дзвіниця, увінчана високим восьмигранним наметом.

Виразну пластику фасадів створюють лопатки, прикрашені фільонками, що підкреслюють роги об’ємів будівлі, ніші на гранях підбанників бічних верхів і на своєрідному аттику центрального об’єму та сандрики з кілеподібними завершеннями.

Незважаючи на пізню дату спорудження, в архітектурі Михайлівської церкви ще помітне відлуння місцевих будівельних традицій. Це виявилося, зокрема, в гармонійних пропорціях будівлі та досить тактовному застосуванні декору.

Протягом XIX ст. на Волині не створюють нових монастирських ансамблів. Натомість відбувається процес перетворення скасованих католицьких монастирів на православні, що супроводжується суттєвою перебудовою монастирських споруд. Показовою в цьому аспекті є доля комплексу францисканського монастиря в одному з найдавніших міст Волині — Корці.

Як свідчать літературні джерела, францисканський монастир у Корці заснований 1620 р. князем Яном-Каролем Корецьким, каштеляном волинським. Після польського повстання 1830 р. францисканський монастир у Корці скасовано, монастирські будівлі передані Свято-Троїцькому жіночому монастирю. Існуючі будівлі зазнали перебудов, а на монастирському подвір’ї зведено нові.

Головною спорудою комплексу е колишній костел — величний базилікальний прямокутний у плані храм з однією півциркульною апсидою та баштою над центром нартекса. Планово-просторова структура будівлі типова для костельного будівництва XVII- XVIII ст.

Чотири квадратні стовпи ділять основний об’єм храму на три нави так, що середня майже вдвічі ширша за бічні. Середня нава та апсида перекриті циліндричними склепіннями з розпалубками, бічні нави — системою хрещатих склепінь.

Метою перебудов середини XIX ст. було падання костелу вигляду православного храму. Це виявилося насамперед у тому, що в архітектурі будівлі з’явилися деталі, притаманні псевдо-російському стилю. Надбудовано бічні нави в східній частині храму, внаслідок чого утворився квадратний у плані об’єм, перекритий чотирисхилим дахом, завершеним традиційним, у даному разі фальшивим і непропорційно дрібним "п’ятиглавієм". Одночасно надбудовано верхній дерев’яний ярус вежі над центром нартекса, увінчаний чужорідним восьмигранним наметом з декоративною маківкою.

Характерне барокове оздоблення фасадів збереглося на першому ярусі будівлі костелу. Площини фасадів членуються пілястрами, які відповідають внутрішній структурі споруди. Перший ярус увінчує масивний антаблемент з багатопрофільними карнизами. Урочистим акцентом входу в західному фасаді служить величний бароковий портал. Він складається з двох крутлих колон, увінчаних розірваним фронтоном, та двох тричетвертних колон, розташованих обабіч. Колони та пілястри стоять на високому цоколі; їхні капітелі відзначаються оригінальністю малюнка.

Характерним для католицького монастирського будівництва даного періоду є розташування збудованого одночасно з костелом мурованого корпусу келій. Ця Г-подібна в плані, первісно одноповерхова будівля під прямим кутом прилягає до західної частини північного фасаду костелу, завдяки чому утворилось напів замкнене затишне подвір’я. Вікна першого та другого поверхів мають обрамлення з "вушками" та замковими каменями. Фасади завершені розвиненим карнизом. Значення головного (південного) фасаду підкреслює ризаліт, увінчаний трикутним фронтоном; тут розміщені сходи на другий поверх.

Головний корпус келій — важливий компонент ансамблю колишнього францисканського монастиря — є цікавим прикладом житлового будівництва XVII-XVIII ст. специфічного типу.