Відвідавши Київ 1046 p., військовий інженер Гійом Левассер де Боплан зауважив у Києві на Подолі чотири католицькі храми: домініканський, бернардинський, єзуїтський та кафедральний.
Свідчення про бернардинський київський костьол дуже незначні. Місце розташування костьолу Г. Боплан зазначив як «під горою», не вказавши, під якою саме. Згодом ігумен Ф. Васьковський згадував, що «десятину з рибного торг)’ брали ксьондзи бернардинці». З літопису І. Ерлича відомо, що 1651 р. у пожежі згорів бернардинський монастир (там само). Отже, нам відомо, що монастир і костьол були дерев’яними, монастир знаходився недалеко від Дніпра під горою, мав привілей на збір мита з рибного торгу. Дата заснування монастиря і будівництва храму невідома.
До історії бернардинської присутності у місті найперше звернувся Є. Болховітінов. Саме він визначив «боиланову гору» як
Андріївську і відповідно визначив місцезнаходження костьолу «поблизу церков Покрова Богородиці і Миколи Доброго». За ним такий варіант розміщення костьолу наводили М. Закревський (у тому ж місті він і відмітив його на своїй карті середньовічного Києва), А. Стороженко (зазначав, що бернардинські будови були дерев’яні). В. Цеховський та М. Петров.
Найбільше даних стосовно храму бернардинців наводить К. Іваницький. Він вважає, що костьол і монастир існували у 1628-1657 pp.. були побудовані на кошти К. Сулім’єрського під Андріївською горою, нижче вул. Боричів Тік. вище вул. Миколи Доброго. Також К. Іваницький вміщує в своїй книзі ілюстрацію «Загальний вид м. Києва, виконаний Г. Бопланом у 1610-1645 pp., з вказанням місць костьолів». Але, як відомо, значна частина ілюстрацій до «Опису України» Г. Боплана близько 1651 р. була закуплена польським королем і з того часу є втраченою. На наведеній у книзі ілюстрації К. Іваницький зазначає бернардинський костьол і відповідно розглядає його архітектуру, хоча, здається, без особливої певності. що храм, за.» іачений ним як бернардинський, є саме ним, а не єзуїтським, і навпаки.
Маємо зауважити, що відмінності між наведеним К. Іваницький «Видом Києва Г. Боплана» і «Панорамою Києвоподолу-» А Вестсрфельда. яка згадувалась вище в зв’язку з домініканським храмом. — є. власне, відсутніми. Відмінними є техніка зображення, але не зображувані об’єкти: експлікація М. Петрова наведених храмів на «Панорамі Києвоподолу» А. Вестсрфельда повністю підходить під «Боплановий вид» з книги К. Іваницького. Отже, або К. Іваницький помилково назвав гравюру А. Вестерфсльда «Боплановою», або загальновідома вестер-фельдівська гравюра 1651 р. дійсно створена десятиліттям раніше і належить до часів Г. Боплана (40-х pp. XVII ст.).
Втім, на Зазначених зображеннях і К. Іваницький, і М. Петров бернардинським костьолом вважають досить значну, максимально наближену до схилу гори споруду, — базилікального типу з неглибоким прямокутно завершеним хором і сигнатуркою. Можливо, до костьолу стосуються прибудова притвору та дзвіниці. Ця споруда на панорамі а рівнозначною домініканському храму (який, щоправда, зображений в доперебу-дованому. ще досить скромному вигляді), не поступається йому за розмірами, стилістикою і значенням, а можливо, і перевершує його. Вона є досить презентабельною. Чи
дійсно дерев’яний храм бернардинців, що проіснував ледь більше 20 років, був споруджений і утримуваний на міські доходи, що значно поступались домініканським, набув таких визначних форм. — важко сказати. Ллє розглядом цього зображення ми вичерпали всі відомості про ймовірну архітектуру бернардинців.
Єзуїтський костьол привертав увагу дослідників не більві. ніж бернардинський. Власне і постав він майже одночасно з ним і існував так само недовго. Відомості про цей храм є досить обмеженими: Г. Боплан писав (164G p.). що католики мають у місті 4 храми: кафедральний, домініканський на ринку, бернардинський під горою і з недавнього часу єзуїтський (єзуїти поселились між Дніпром і бернардинцями). Києвознавці І. Фундуклей та за ним М. Закревський цитували це визначення Г. Боплана. А. Стороженко ж зазначив досить радикально: «Боплан. мабуть, обмовився, сказавши "єзуїтський костьол", замість "єзуїтський колегіум". Єзуїти з’явились у місті у 1645 р. і не встигли його збудувати. Один з єзуїтів свідчить, що проповідував у бернардинському костьолі, а сповідували єзуїти в обох (домініканському і бернардинському) храмах».
Єзуїтський колегіум постав на Подолі близько 1637 р., у часи, коли Київським єпископом став представник єзуїтського ордену О. Сокальський. а воєвода Ян Тиіпкевич увів у місто єзуїтів, призначивши їм фундуга на відкриття колегіуму, який мав протидіяти православному Києво-Могилянському. Для праці в єзуїтському закладі 1645 р. із Кракова прибули С. Сметка і М. Цеховський. Місцезнаходження колегіуму києвознавці (Є. Болховітіновта І. Фундуклсй) зазначали під Андріївською горою, а костьол єзуїтів — на місці Борисоглібської церкви. Там її на своїй карті позначив М. Закревський (він навіть писав про використання при будівництві у XVIII ст. Борисоглібської церкви решток фундаментів єзуїтських будов). Втім, обидва історики зазначали нероздільність колегіуму і храму, перший містився, за їх думкою, при храмі.
У питанні, чи був у Києві єзуїтський костьол, чи лише навчальний заклад, ми б доводили, що костьол існував, обов’язковий у структурі колегіуму, і крім того засвідчений у приписі Богдана Хмельницького від 25 лютого 1649 р. щодо Києва: «Римо-католицькі костьоли… мають залишатися в цілості, виключаючи церкву єзуїтів, які були причиною всіх заворушень».
Окрему історію (без посилань на джерела, звідки постали відомості про перебування у місті єзуїтів на два десятиліття раніше від узвичаєної дати) подає К. Іваницький. Він твердить, що «єзуїтський монастир постав у 1620 р. навпроти церкви Миколи Доброго, ближче до Дніпра. На "Боплановому виді Києва" видно його двосхилий дах з сигнатуркою великих розмірів, а можливо, і куполом над середохрестям. Б. Хмельницький сильно костьол пошкодив, а потім чернь козацька його спалила. Достовірно відомо, що храм був дерев’яний. Єзуїти перебували у Києві з 20-го по 32-й pp. XVII ст.: у 1632 p. вони переселились до Фастова, де заснували костьол. З Фастова тоді до Києва перебрались францисканці, де мали кафедру. Згодом з метою місіонерства воєвода Тишкевич повернув єзуїтів до Києва, але прибуло лише двоє ченців". Єзуїти проповідували в своєму костьолі, там. як відомо, відбувся історичний диспут за участю Цеховського».
На гравюрі Боплана-Вестерфельда єзуїтський костьол дослідники М. Петров і К. Іваницький вбачають в різних спорудах. Храм, вказаний К. Іваницьким як єзуїтський. М. Петров вважає вірменським (ми теж схильні вбачати риси вірменської архітектури в цій споруді). Єзуїтським же М. Петров вважає власне єдино видний від споруди шатровий, досить стрімкий і динамічний, високий, західного абрису дашок. Маємо зазначити, що попри «західний» абрис загалом така архітектура не характерна для ордену. Гак само нехарактерним для єзуїтів є будівництво з дерева — за всі часи на теренах Київської і Луцької діоцезії лише цей київський костьол є дерев’яним (якщо твердження К. Іваницького вірне).
Отже, ми не можемо точно визначити на панорамі Подолу 40-х pp. XVII ст. єзуїтської будови — жодна з споруд не утримує стилістичних рис орденської архітектури. Можливо, ця панорама з’явилась раніше, ніж на Подолі постали споруди єзуїтів.