Уніатські церкви були і на Звенигородщині. Так, за даними люстрация (описів королівських володінь) відзначалося, що в Звенигородці в 1789 році було дві уніатські церкви. Ця ж люстрація згадує і про дві уніатські церкви в Калниболотах (Катеринополі). Наприкінці XVIII століття в Умані була Василіанська школа, створена греко-католицьким орденом чину Василя Великого. У Лисянці монастир францисканців існував до 1836 року. У Звенигородці остання старостиха Соломія Солтик фінансувала будівництво костьолу та семінарії, яка існувала з 1816 по 1839 рік. Л. Похилевич згадує, що Цецілія Радзивілл, власниця Лисянки, надавала велику фінансову допомогу католицьким храмам, зовсім не турбуючись про православні церкви, в яких молилася переважна більшість населення тогочасної Лисянщини.
Принагідно згадаємо, що з часом траплялося і так, що католицькі храми служили православним громадам. У роки Другої світової війни та повоєнні роки православна парафія проводила богослужіння в Звенигородському костьолі, зведеному на честь Преображення Господнього. До кінця XIX століття діяв костьол у Лисянці, але вже в 1903 році В. Доманицький згадує про Свято-Михайлівську церкву, яка містилася в колишньому кам’яному костьолі.
До 1766 року римо-католицька громада Звенигородки складала частину католицької парафії Лисянського костьолу. За часів староства Фелікса Солтика в Звенигородці був збудований дерев’яний костьол. Як пише Л. Похилевич: «В городе есть латинский костел, построенный при бывших в Звенигородке польских старостах около 1766 года».
Вописі1765 року ще не було згадки про костьол у Звенигородці. А люстрація 1789 року вже так описує тогочасний вигляд нашого міста: «Міст на палях вісім років тому збудований там, де ніколи переїзду не було, а як від мосту йти — зліва замок чи двір, довкола палісадом дубовим обставлений. Зверху брами надбудова з ганками та бійницями, при брамі казарма козацька, а зліва резиденція, канцелярія, конюшня і т. д. Біля замку костьол дерев’яний, недавно збудований, далі — дві церкви уніатські і три хати для постойних команд, броварня, млин…».
Цей костьол в Звенигородці стояв напроти Успенської церкви і «присутственных мест» (відділення кінопрокату), ближче до річки, на розі сучасної вулиці Горького.
По смерті останнього Звенигородського старости Фелікса Солтика (в 1788 році) його вдова Соломія Солтик у квітні 1799 року дає обітницю збудувати новий костьол у Звенигородці. Того ж року будівництво розпочалося. В цій роботі їй допомагав тогочасний пробощ Звенигородський, прелат кафедральний кам’янецький і житомирський, офіційний Київський архидиякон, ксьондз Іоахім Грабовський. До 1802 року він був деканом Звенигородським, тоді до деканату належали костьоли в Звенигородці, Смілі, Мошнах, Ржищеві, Рокитні, Богуславі і Лисянці, а також каплиці в Златополі, Калигірці, Межиріччі, Медведівці, Ульяниках, Пруцках, Козині, Тулинцях, Таганчі, Кошоватій, Стеблеві, Корсуні, Рижанівці і Шаулисі.
Передчасна смерть Соломії Солтику 1803 році на деякий час стримала будівництво костьолу за браком коштів, доки не було узаконено заповіт старостихи.
Завершилось будівництво костьолу в 1808 році, і 6 серпня вдень свята Преображення Господнього, на честь якого було зведено храм, відбулася урочиста церемонія освячення.
Виконуючи волю покійної старостихи, яка турбувалася про навчання кліриків, ксьондз Грабовський в 1816 році будує поруч з костьолом великий двоповерховий будинок семінарії. В 1839 році вона за розпорядженням царського уряду була закрита, а кошти на утримання кліриків були передані в Житомирську семінарію.
Після революції, в 20-х роках, тут був будинок для безпритульних дітей. Знесено цю споруду в 50-х роках, на її місці збудовано обласну автошколу.
Після жовтневих революційних подій костьол у Звенигородці стояв пустим. Як вже згадувалося, у роки війни та повоєнні роки він служив храмом православній парафії міста. Та згодом органи влади закрили церкву. Тут влаштували склад. З 1962 по 1963 рік приміщення застосовувала спортивна школа як великий тренувальний зал.
У 1967 році колишній костьол було відремонтовано, реконструйовано, поділено на два поверхи. Тут влаштували автостанцію.
Відродження костьолу стало можливим лише в незалежній Україні. Перші зібрання громади віруючих римо-католицької церкви відбулися навесні в поминальні дні 1994 року. Службу правив ксьондз чину святого Бернарда Юзеф Павлюк, який приїздив із Вінничини.
З 1995 року, коли було відновлено костьол, зведений на честь святої Анни, матері Пресвятої Богородиці, в Тальному, його настоятель, ксьондз чину сальваторіан, Станіслав Муравський почав правити службу і для Звенигородської парафії. 25 жовтня 1995 року Звенигородська громада була офіційно зареєстрована в Черкаській обласній держадміністрації і порушила клопотання про повернення віруючим приміщення костьолу.
У позитивному вирішенні цього клопотання велике значення мало Розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 року, підписане прем’єр-міністром України В. Пустовойтенком. Воно створило умови для реалізації конституційного права громадян на свободу світогляду і віросповідання та відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» , прийнятого Верховною Радою України 23 квітня 1991 р., прискорило поетапне повернення культових будівель віруючим.
З розумінням поставились до вирішення проблеми голова Звенигородської державної адміністрації В. Е Білик, голова відкритого акціонерного товариства «Черкаське обласне підприємство автобусних станцій» В. М. Гончаров, начальник Звенигородської автостанції К. А. Іванова. 14 січня 1999 року було прийняте рішення про передачу громаді другого поверху костьолу. 31 січня 1999 року тут відбулося перше богослужіння.