Далі один з сюжетів, поширених на давніх поштових листівках: Святі мучениці Софія і три її доньки — Віра, Надія, Любов. Вони постраждали за Христа в 137 році у Римі. Мати спокійно, з твердою дивиться на райську браму. Дочки, передчасно налякані стражданнями, боязко горнуться до неї. Чарівне личко темноволосої доньки змучене й сумне. Молодша, з білявими кучериками, сховала голівку на материнських грудях.
Точно напроти центральної групи ангелів, урочисто виступають в зеленуватих ассірійських шатах три отроки, чудом врятовані «з геєни вогненної». Нижче, на початку лівої половини фриза, стоїть рівноапостольний князь Володимир зі своєю дружиною Анною. Під ними — смугляві обличчя п’яти мудрих східних дів. Над Хрестителем Русі — його сини: Св. Борис, Св. Гліб і Св. Олексій.
Далі помітно світлу групу «Св. Катерина й ангели, що її підтримують». Безплотні духи, що не знають страждань, благоговійно несуть великомученицю. Вона вирізнялася розумом і вродою, була віддана на муки за правління імператора Максиміліана. На руці її, безсило опущеній на коліна, блищить обручка-символ заручення з Небесним Нареченим. У висі наженому тор турами обличчі Св. Катерини можна прочитати ту доброту; що приходить лише після сильних страждань.
Дещо вище цієї групи розташована інша великомучениця — Варвара, яка притискає до себе меч, яким батько відтяв їй голову, її теж підтримує ангел.
За цими головними постатями цілий сонм праведників, що зливаються в одне коло, з обличчями, сповненими радістю, з гілками пальм. Мабуть, через те, що ця робота віддалена, тобто знаходиться на другому плані, в ній порушена композиційна побудова, а при занадто великій кількості персонажів усе виглядає дещо штучним.
Дуже добре проглядаються сповнені експресії роботи Васнецова на склепіннях собору «Розп’ятий Бог-Син». Розглядаючи цей сюжет, ви розумієте, що у Голгофській трагедії, перенесеній па небеса, усе бере активну участь — і люди, і природа. Сонце, побагровівши, примеркло, все потемнішало, земля здригається. Якісь космічні вихори, оранжеві та мутно-лілуваті, обертаються навколо хреста, наче крик жахних стихій. Щербатий місяць виповз із-за хмар. Христос помер… На Його вистражданому обличчі печать великого спокою. Чашу, яку дав Йому Отець, випито до дна, світ сиокутувано. Ангели, що злетілися до Нього в годину кончини, не можуть змиритися з такою ціною покути. Напівживі з жалю, вони намагаються зігріти бездиханне тіло своїми крилами. Два з них схопилися за перекладину хреста, наче пориваючись віднести Його подалі від тих страхіть, які можливі на землі.
Бог-Отець. сидячи на престолі, з блискавками замість підніжжя, простягає руки, щоб прийняти Дух Сина, померлого на хресті. Він в оточенні сонму ангелів, херувимів і серафимів. Деякі припали до Саваофа наче в пошуку захисту від страху й жалю, що їх охопили. Серафим — ліворуч від головної постаті рухом крил і похпленою головою виражає нерозуміння страшної тайни і молить її розгадати. Два ангели праворуч у відчаї просять про те саме. Засмучене болем обличчя Бога-Отця. який знає причину хресної смерті, спокійне.
За художнім втіленням зворушує сюжет «Бог-Слово» Отрок Христос у білому вбранні сидить на хмарах, тримаючи в одній руці хрест, в іншій — розгорнуту хартію з початком першої глави Євангелія від Іоана: «Въ началі Слово, и Слово кь Богу, и Богь Слово. Сей искони Богу, вся была, и безъ Него ничто-же бысть, еже бысть». Глибока людяна мудрість і відповідальність, що переповнюють лице Спасителя, передають таємничу велич призначення Ного як творця євангельського вчення. Поряд з чотирма євангелістами символічні зображення, взяті з пророка Ієзекіїля: орел, янгол, крилатий телець і крилатий лев. Це означає Сина Божого як вічне і постасне Слово Боже, що завжди було з Отцем, і втілене людиною задля нашого спасіння. Васнецов не побоявся передати Бога-Слово в юному образі. Роки не потрібні Отрокові: у дванадцятирічному віці він вразив своєю мудрістю старих книжників. Юний Христос — це втілена в людському образі думка про кінцеву перемогу духу над гріхом і смертю.
Ma композиції Христос-Спаситель — великим планом зображено Христа до пояса, який благословляє світ. Його обличчя схоже на те, що на іконі головного іконостаса. В ньому немає ні милосердя, пі покірливості «агнця Божого», що взяв на себе гріхи світу. В цей образ Васнецов вніс головне з традицій візантійської іконографії-високу одухотвореність зображення. У його лівій руці Євангеліє, розкрите на словах: «Азьєсмь світь міра. Ходяй по мне, не имать ходити во тьмъ. Светь во тъмъ светится и тьма его не объять.» Лице Спасителя оточене золотим німбом, де грецькою написано: «Сущий». Тло каргини створюється нічним зоряним українським небом, на якому добре проглядається Чумацький Шлях. Над Євангелієм у десниці Христа горять яскраві зорі Денеб, Вега, Альтаїр.