Володимирський собор
Останні публікації

Старовинне розпланування Путивля

Старовинне розпланування  Путивля

Старовинне розпланування Путивля, зафіксоване на планах міста 1780-х років, було зумовлене трасуванням ліній укріплень, наявністю згаданих чотирьох композиційних вузлів по краях міста, головними шляхами. Тризуб головних вулиць, що сходилися до міського торгу перед Новим земляним городом, виник як розпланувальний прийом, що забезпечив проїзд найкоротшим маршрутом від фортеці до головних брам посаду. Ці три променя перетиналися кільцевими вулицями, протрасованими паралельно зовнішньому валу. В районі головної вулиці, що вела до Новгородської брами, були квартали однакової ширини між п’ятьма рівнобіжними кільцевими вулицями. Ми вважаємо це наслідком систематичного й одномоментного розмежування земельних ділянок для розселення значної кількості служилих людей. У південній, над сеймській частині міста розпланувальні елементи відповідали складному рельєфу (вулиці йшли по тальвегах і паралельно пруту рельєфу). Всі вулиці сходилися до композиційних центрів — Торгу, фортеці й трьох монастирів.

Протягом XV1-XVTII століть гри з чотирьох головних осередків містобудівної структури Путивля (укріплення на Городку, Мовчанський і Борисоглібський монастирі) розташовувалися на високому березі Сейму, тому найвиразнішим завжди був «річковий фасад» міста. Помітна композиційна роль належала й архітектурним акцентам — Микільській церкві па однойменній горі, церквам Фрола і Лавра, Воскресенській, Вознесенській та іншим. У добу найбільшого розквіту, в середині XVII століття, в Путивлі налічувалося 26 храмів, майже половина з яких були зовсім невеличкими. Впродовж XVIII століття більшість дрібних храмів було ліквідовано, а ті дерев’яні, що лишилися, поступово замінили мурованими.

Для храмів, які були архітектурними домінантами, збоку від вулиць влаштовували невеликі площі з тим, щоби ці храми й каплиці не перешкоджали вуличному руху. Наслідком цього стали бічні завершення перспектив основних вулиць Путивля, окрім трьох головних, які мали осьові перспективи, спрямовані на оборонні башти. Загальна система архітектурних домінант міста була строго ієрархічною, трирівневою: головні містобудівні домінанти мали висоту 16-27 метрів і відзначалися ускладненістю силуету; архітектурні домінанти були простими за об’ємами й мали висоту 10-15 метрів; архітектурні акценти мали висоту до 9 метрів, проте й вони виділялися серед маси одноповерхової садибної забудови.

Рядова забудова Путивля у XVI-XVIII століттях була садибною, переважно одноповерховою. Житлові й господарські споруди стояли вздовж вулиць зі значними розривами. Внутрішньо-квартальні простори займали сади й городи. Всі сім мурованих купецьких будинків, які були зафіксовані в Путивлі на момент до перепланування 1784 року, розташовувалися у дворищах, не виходячи на червоні лінії вулиць.

Який же вигляд мав Путивль у середині XVII століття, під час свого найбільшого розквіту? Серед усіх зображень та описів найбільш повне уявлення про тогочасне місто і його храми дають щоденникові записи православного араба, сирійця Павла Алеппського (Халебського), котрий, будучиар-хідияконом і секретарем Литіохійського патріарха Макарія. супроводжував його у 1654 році під час подорожі до Москви через Україну. Путивль настільки вразив мандрівників, що йому Павло Алеппський присвятив чимало сторінок. Ось тільки деякі його враження, які ми подаємо за російським перекладом.

«Город Путивль показывался ясно вдали. Мы переехали границу земли казаков и прибыли на берег глубокой реки, называемой Саими. Знай, что чрез этот Путивль идет дорога в землю Московскую из всех наших стран, и другого пути нет. Это очень важный проход. Знай, что город Путивль — город обширный, расположен на высоком месте и поднимается над окрестностями; близ него протекает река. В нем множество плодовых садов и садиков при домах. Крепость этого города стоит на верху высокой горы: в земле казаков мы ни разу не видали подобной, и не мудрено — эти крепости царские: они построены из дерева, неодолимы, с прочными башнями, имеют двойные стены с бастионами и глубокими рвами, коих откосы плотно обложены деревом: входные концы мостов поднимаются на бревнах и цепях. Крепость большая и великолепная, неодолима и крепка в высшей степени, высока и прочно устроена на высоком основании, вся наполнена домами и жителями. Она расположена на отдельной круглой горе и заключает внутри водоем, в который вода скрытно накачивается колесами из реки. Внутри ее есть другая крепость, еще сильнее и неодолимее, башнями, стенами, рвами, снабженная множеством пушек больших и малых, кои расположены в несколько рядов одни над другими. В крепости 1 церкви. Число церквей в городе 24 и 4 монастыря на углах его. Что касается вида их церквей, то все они. выстроены или из камня, или из дерева, или из кирпича, бывают как бы висячие и отличаются излишней пестротой. К ним всходят по высокой лестнице, ведущей па возвышенную окружную галлерею. Каждая церковь имеет три двери: с запада, юга и севера, по одной с каждой стороны. Таков вид всех здешних церквей. Колокольни и башни бывают круглые и восьмиугольные, красивой архитектуры, с приподнятыми высокими куполами. Таков вид куполов их церквей: они приподняты, тонки, не похожи на купола земли казацкой, которые, подобно как в нашей стране, широки и круглы».

Розташування Путивля у російсько-українському прикордонні, його провідна роль у взаємозв’язках двох народів — усе це відбилося на архітектурному середовищі міста, в якому органічно переплелися різні національні традиції. Найяскравішим прикладом цього можуть бути споруди Мовчанського монастиря. Водночас церкви Воскресіння Христового і Миколи Козацького демонструють нам пряме перенесения в муроване будівництво улюблених просторових побудов українських майстрів дерев’яної архітектури. Ансамбль Спасо-Преображенського собору — зразок типово московського храмового зодчества. Ці риси взаємопроникнення двох національних культур властиві й іншим містам цього краю — Рильську, Новгороду-Сіверському, Трубчевську й Стародубу.

Протягом XVI-XVII століть головними функціями Путивля як прикордонного міста були військово-адміністративна й торговельна. Через Путивль здійснювалися торговельні зв’язки Московського царства з Польсько-Литовською Річчю Посполитою, Туреччиною, Кримом, Молдовою, Валахією та іншими країнами. Сучасники зафіксували слова Лжедмитрія І про торговельне значення Путивля: «…кипяше мед и млеко, и ведоша торг самые знатные заезжие купцы-гречане златом, сребром, узорочными каменьями и дорогими товарами».

Близько 80 % населення міста складали так звані служилі люди. Вільнолюбні настрої їхні, здебільшого, були неприхильними до централізованої московської влади. Саме цим «батько російської історії» М. Карамзін пояснює великі успіхи Лжедмитрія І і повстанців І. Болотникова на Путивльщині: «…там жил старый дух литовский, там было скопище злодеев, беглецов и слуг опальных, они, естественно, ожидали мятежа, как счастья». Цю думку підтверджує й тогочасний очевидець, голландський купець Ісаак Масса, котрий залишив мемуари про Московське царство. Він назвав Путивль «главой и зачинщиком всех мятежных городов».

Українські селяни й козаки, які тікали на незалюднені терени Слобожанщини від польсько-шляхетського гніту, прибували до Путивля, звідки путивльські воєводи розподіляли їх по надсеймських волостях. У тогочасних документах відзначені випадки (у 1638, 1639, 1648 роках), коли до Путивля одночасно приходило до десяти тисяч переселенців з України. 1648 року путивльський воєвода писав у Москву: «А из-за рубежа де многие люди животы свои приводят в Путивль и Путивльский уезд, боясь от поляков разоренья».

Згідно з указом царя Олексія Михайловича було встановлено регулярне поштове сполучення між Москвою і Путивлем. Це зіграло свою роль під час повстання Богдана Хмельницького й національно-визвольної війни 1648-1654 років: усі російсько-українські торговельні, дипломатичні, розвідувальні контакти йшли через Путивль. Посередником у листуванні Богдана Хмельницького з московським царем Олексієм Михайловичем був путивльський воєвода Степан Гаврилович Пушкін, один із предків великого російського поета. У листопаді грудні 1653 року в Путивлі перебувало російське посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним, яке їхало на Переяславську раду.

Комментарии запрещены.