Проект губернського архітектора тричі розглядався, але, на щастя, не був схвалений.

У 1840 р. Волинський єпархіальний архітектор К. Михайловський подав "План, фасад и разрез церкви при монастыре Дерманском и рисунок на построение в оной иконостаса"’. Цей проект передбачав відновлення стародавнього храму в класицистичних формах. Він був схвалений і з деякими змінами реалізований.

У наш час Троїцька церква складається з невеликого прямокутного бабинця, майже квадратної центральної частини, поділеної двома восьмигранними стовпами на три пави та прямокутної апсиди з закругленою східною стіною. Обабіч апсиди симетрично розміщені невеличкі прямокутні ризниця та паламарня, влаштовані в середині XIX ст. За об’ємно-просторовою структурою церква — трипавова, двостовпна, одноверха. Основна та вівтарна частини утворюють єдиний монолітний об’єм, перекритий двосхилим дахом. Верх, що спирається на попружні арки та пандативи, увінчує східну частину центральної нави. У кожній грані досить високого стрункого підбанника — невелике віконце зі стрілчастою перемичкою.

Сучасного зовнішнього вигляду Троїцька церква набула внаслідок суттєвих перебудов 1841-1849 pp., коли в її архітектурі з’явилися риси класицизму’. Фасади храму розчленовані лопатками з цегли (первісне мурування стін — з природного каменю) й завершені антаблементом. На східній стіні апсиди розтесане характерне для цього стилю півциркульне вікно з масивним замковим каменем. Значення західного фасаду підкреслює портал з двох пар лопаток, увінчаний трикутним фронтоном. Подібна, але складніша композиція прикрашає східний фасад пам’ятки.

Невід’ємною складовою частиною монастирського комплексу в Дермані є корпус келій (XVII-XVIII ст.), розташований на захід від Троїцької церкви. Це прямокутна в плані, дуже витягнута з північного заходу на південний схід двоповерхова будівля, врізана північним торцем у залишки земляного валу, на якому стояв оборонний мур монастиря. Можливо, первісно будівля була одноповерхова, оскільки стіни першого поверху вимурувані з пісковику; а верхнього -з цегли.

Головний вхід у колишні покої настоятеля, до якого ведуть кам’яні сходи, розміщується на верхньому поверсі в північній частині східного фасаду. Значення цього входу підкреслює чотириколонний ампірний портик спрощеного тосканського ордера. На західному фасаді, зверненому в сад, йому відповідає подібний портик, перетворений згодом на веранду.

На увагу заслуговує двоповерховий флігель, який стоїть в отворі південного відрізка оборонного муру. Це Т-подібна в плані будівля з підвалом, приміщення якого перекриті циліндричними склепіннями з цегли. У 1872 р. на другому поверсі флігеля облаштовано теплу церкву в ім’я преподобного Федора Острозького.

Комплекс монастиря-фортеці неможливо уявити без кам’яного оборонного муру, збудованого одночасно з надбрамною баштою-дзвіницею. Він захищав монастирське подвір’я з півдня, сходу й півночі. Первісно мур завершували зубці. З внутрішнього боку біля стрільниць була влаштована дерев’яна обхідна галерея з ґонтовим дахом.

На жаль, збереглися лише окремі ділянки муру. Найдовші з них — північна (довжина — близько 60 м) та південна (близько 50 м). Висота фрагментів муру- 3-4 м, товщина — 1,5 м. Ззовні мури підсилені кам’яними та цегляними контрфорсами, прибудованими пізніше.

Троїцький монастир-фортеця, як і багато інших замків, мав систему підземних ходів, що виводили за оборонні мури. У наш час залишилися помітними два входи в підземелля. Один із них, що має вигляд півциркульного отвору з кам’яною перемичкою, розміщений у південному оборонному мурі, а інший, обмурований цеглою, — на південно-східному схилі пагорба.

Складною виявилась доля православних монастирів одного з найдавніших міст Волині — Дубна. Першу згадку про це поселення, яке називалося тоді Дубен, знаходимо в Іпатському літописі за 1100 р. Розташоване воно на р. Ікві і в давнину було оточене рукавами річки та болотами.

З 1386 р. Дубно належало родині українських магнатів -князів Острозьких, а лубенський замок був одним з найзначніших у межах їхніх волинських володінь. Упродовж XV-XVII ст. князі Острозькі збудували в місті кілька монументальних споруд, серед яких і православні монастирі.

Одним із них був Спасо-Преображенський монастир, заснований на невеличкому острові, що розташовувався на південному заході від історичного ядра Дубна. З містом острів сполучався довгим дерев’яним мостом на палях.

Про час виникнення монастиря документальних даних немає. Дослідники XIX ст. вважали, що монастир був заснований у першій половині XV ст. князем Василем Федоровичем Острозьким або в другій половині цього сторіччя — його сином Іваном.

Після смерті князя В.-К. К. Острозького (1608 р.) монастир ще деякий час був православним, але в 1630-1631 pp. при ігумені Касіяні Саковичі остаточно став уніатським. Уніатський монастир скасовано в 1812 p.; його будівлі знову стали власністю православної церкви, а монастирську бібліотеку перевезено в Дорогобузький монастир. Можливо, саме в цей час було вилучено рукописне четвероєвангеліє, переписане в 1539-1568 pp. ієромонахом Арсенієм, який згодом став настоятелем цього монастиря. Наприкінці XIX ст. це блангеліе зберігалось у музеї-архіві. заснованому археологом В. Є. Румянцсвим.

У 1835 р. крім мурованої монастирської церкви на острові існували й інші споруди, зокрема на захід від храму- одноповерховий мурований прямокутний у плані корпус келій. Па північний і південний схід від церкви стояли ще три невеликі житлові будівлі.

У наш час невпізнанно змінилася топографія цієї частини Дубна. Внаслідок випрямлення русла р. Ікви та меліоративних робіт колишній острів, па якому розміщувався Спасо-Преображенський монастир, перетворився на невисокий пагорб серед осушеного лугу. А з монастирських споруд зберігся лише храм, який став парафіяльною церквою.