Польський історик Ян Длугош, який опрацьовував у XV ст. польські архіви домініканців (у Кракові та Сандомирі). зазначав, що Яцек проповідував на Русі, але не згадуючи безпосередньо Київ і не вказуючи дату його місіонерства. Натомість від Я. Длугоша відомо, що у 1233 р. київський великий князь Володимир Рюрикович вигнав із Києва домініканців «з їх пріорами як папських агентів, що намагались вести ворожу князю і церкві діяльність». Але Яцека при цьому Длугош знову не згадує. Показово, що польський історик зазначає вигнання домініканців із храму (ecelesia) св. Діви Марії, наданого ордену і оточеного місіонерським домініканським «общежитієм». Який же храм був прийнятий під опіку? І яких «священиків лише за ім’ям» мали за тим же папським приписом відвідати домініканці? У тому ж 1233 р. І Іапа Григорій IX підписує документ, де нарешті фігурує Київ: Папа надає охоронну грамоту Ульріху, старійшині общини латинського купецтва у Києві, доручаючи йому опіку над католиками, які належать до київської сандомирської. тобто заснованої сандомирськими домініканцями, капітули.
Якщо порівняти це доручення з тим, що паралельно Папа надав домініканцям у буллі 1233 p.. складається враження, ніби у Києві виникла тяжба за храм і монастир між домініканцями і братією Ульріха. Проте і охоронна, і приписи булл могли спрямовуватись і на «охорону» від (непідвласного Папі) руського князя, який вигнав домініканців, а можливо і братію Ульріха, з міста і храму. Цей наданий храм міг бути православною церквою, куди для молитов допустили католиків, яких згодом вигнав князь за настановою православних кіл.
Ще одним папським приписом, що опосередковано стосується Києва, є призначення чергового Руського єпископа. В списку католицьких єпископів після посвяченого 1021 р. Олексія значиться посвячений папою Григорієм IX (1227-1241 pp.) у сан «єпископа Русі без постійної кафедри» чернець домініканського ордену Герард.
Потому послідувала остання з орденських місій до Русі — «Руська місія» з домініканців і францисканців, організована Іпокентієм IV 1252 p., а вже 1254 р. відбулось приєднання Руської діоцезії до Любутиської. Місіонери нібито відвідали тоді ряд руських міст, серед інших — Київ, і навіть заснували там храми. Отже, такі історики, як А. Нарушевич. М. Карамзін, М. Берлінський зараховують Яцека до складу цієї місії. На підтвердження того наводять так званий лист Яцека до Папи (без підпису і датування) з описом падіння Києва під час Батиєвої навали. Можливо, результатом місії 1252 р. був звіт про стан справ на помонгольській Русі (що згодом трансформувався в «лист Яцека»), на який реакцією курії була касація руського єпископства.
Ми маємо навести кілька найпоказовіших у різночитаннях авторських версій істориків, які грунтувались на щойнона-ведених даних, а потому повернемося до розгляду Яцекової діяльності у Києві і спробуємо запропонувати свою версію історії костьолу і його архітектурної реконструкції.
Відомий київський історик XIX ст. М. Закревський вважав, що після 1228 p.. коли Данило Галицький з союзним польським військом оточив Київ і київський князь Володимир Рюрикович «давав згоду на все і мав замиритись», домініканці могли скористатись нагодою і проникнути в місто. Прибуття Яцека історик відносить до 1228 p., вважаючи, що і костьол Пресвятої Богородиці був побудований саме годі. М. Закревський розмірковує, що після заборони діяльності у місті домініканців католики ще встигли перед татарами повернутись до Києва («або Ходикевич видумав цілу історію, що при Батиєвому нашесті 1240 р. два старші домініканські брати Альберт і Домінік взяті в полон, а 90 інших братів загинуло і врятувався лише Яцек», який виніс із зруйнованого храму статую Богородиці). У суперечність собі М. Закревський за М. Карамзіним зазначав, що Іокінф побував у Києві після нашестя Батия, бо описував цю подію в листі Папі. Щодо місця розташування костьолу, М. Закревський подає декілька варіантів: на Подолі над Дніпром; на Подолі біля збудованого згодом домініканського костьолу; на Оболоні.
А Стороженко вважає, що у Х-ХІ ст. у Києві існував іуртожиток ірландських бенедиктинців, у 1222 р. у володіння цим монастирем вступив Яцек (за даними Житія XIV ст.), він же спорудив дерев’яний храм Пресвятої Діви Марії, який після 1233 р. перейшов від польських домініканців до ірландських бенедиктинців (в чиїх руках залишався до 1240 p., коли був знищений). Місцем побудови історик пропонує вважати Лядську слободу, розкинуту по схилу гори за Лядськими воротами. Поза тим, А. Стороженко розрізняє «чудо Яцека» в Вишгороді київському та аналогічне у Вишгороді мазовецькому (поблизу якого Яцек перейшов Віслу). з яких вірогідним він вважає друге.
Уподанні К. Іваницького Яцек прибув до міста 1228 р.. «під горою, за містом» збудував костьол Пресвятої Діви Марії, при ньому школу, залишив пріором свого супутника Година. Під час правління наступного пріора Мартина із Сандомира князь Володимир 1233 р. вигнав з міста домініканців, але по смерті князя 1235 р. домініканці з Яцеком повернулись і залишались в місті до нашестя Батия (аналогічно вважає Гавронський: «чи застали вони монастир і костьол невідомому, напевно ні, а на нове будівництво у них не було часу). За К. Іваницьким, після татарської навали князь Данило, що платив татарам подать і мав свободу віри, створив умови для повернений до Києва домініканців (порівняйте: за російським істориком М. Берлінським. 1252 р. Яцек з дозволу тодішнього князя Галицького і Волинського Льва Даниловича заснував перший домініканський храм). Зрештою К. Іваницький нараховує два домініканські костьоли XIII ст.: за містом дерев’яний Яцеків Пресвятої Діви (він згорів у 1240 р.) і дерев’яний, побудований «в часи Яцека і князя Данила» на місці Вознесенської церкви близько 1252 р.
Для повноти історії київського костьолу XIII ст. слід критично проаналізувати дані Житія і загалом католицької традиції київського служіння Яцека. Встановивши час його перебування у місті, ми зможемо визначити дату спорудження костьолу. а відтак і його орденську належність та архітектурно-стильові риси.
Яцек (Гіацинт) Одровондж помер 1257 р. у Кракові. Його життєписи писались у XIV-XVII ст. (найраніший 1352 p.. Краків). У зв’язку з домаганнями канонізації список чудес складений у 1289 р., а у 1594 р. Яцек був канонізований як св. Іокінф. Аностол просвітитель Русі, відтак чи не основним в його доробку став вважатись київський. Думаємо, правомірно вважати, що група домініканських монахів, очолювана Яцеком, таки відвідала Київ. Яцек. племінник Краківського єпископа, був відряджений до Риму, звідки повернувся домініканцем, навряд чи розминувшись з Домініком і ставши чи не першим домініканцем-слов’янином. з відповідною харизмою на східне розповсюдження ордену. Він навертав у орден і приймав під опіку монастирі у Польщі, на Русі, в Чехії. Дані життєписів дещо протирічать один одному: за їх поданням Яцек проповідував у Литві, Південній Росії (зокрема в Смоленську), Молдові. Болгарії, на Чорноморському узбережжі і навіть в Константинополі. За Житієм Яцек пробув у Києві чотири роки під час княжіння Володимира Рюриковича (княжив у 1223-1235, 1238-1239 pp.). був привітно прийнятий при дворі, оздоровив доньку князя і хрестив його сина, вступив у володіння конвентом, заснував храм і помандрував до Кракова, залишивши наступником свого супутни-, ка Година". І Іоза життєписом свідчень про перебування Яцека в місті немає (Я. Длугош зазначав його місіонерство на Русі, не згадуючи Київ: в папських документах щодо Києва Яцек не згадується). Нам невідома його участь в київських католицьких поліях 1233 р. Стосовно повернення місіонера у місто, історики (М. Карамзін, М. Берлінський, за ними М. Закрсвський і А. Стороженко) зважають на «лист Яцека до Папи» (лист без дати, умовно датується 1240 р.) з описом навали, тому вони стверджували, що Яцек був або свідком і учасником подій (так само твердить і католицька традиція чудеса Яцека київського циклу приурочують до Батиєвої навали), або описав ці події за переказом очевидців.
Отже, аналізувати слід два цикли київських чудес Яцека і відповідно два варіанти датування його візиту до міста: періоду Володимира Рюриковича (20-ті pp. XIII ст.) і періоду навали Батия (1240 p.). Чудесне оздоровлення київської княжни і придворний статус Яцека вважаємо панегіричним, але. мабуть, небезпідставним перебільшенням — спростувань цих епізодів ми не маємо, натомість вигнання домініканців 1233 p.. очевидно, є прямим підтвердженням їх попередньої діяльності у місті.