Володимирський собор
Останні публікації

Найранішній твір Й. Кондзилевича

Найранішній твір Й.  Кондзилевича

Найранішим твором Й. Кондзилевича вважають фрагменти іконостаса Михайлівської церкви Білостоцького монастиря. Це зображення шести апостолів та ікони "Успішні Божої Матері". Саме в цьому творі тау "Возпесінні" (початок XVIII ст.), які побудовані па основі канонічної схеми, Кондзилевич створив композиції, що стоять на межі ІКОНИ та картини (зберігаються в Національному музеї українського мистецтва у Львові). Пензлю Й. Кондзилевича належить кіот для Загорівського монастиря (теж зберігається в Національному музеї українського мистецтва у Львові). У 1698-1705 pp. він очолював групу іконописців, які працювали над іконостасом для церкви Манявського скиту, відомого тепер під назвою "Богородчанський іконостас". За манерою письма в цьому іконостасі Й. Кондзилевичу належать великі намісні образи "Усніиня" та "Вознссіння", а також зображення архангелів Михаїла та Гавриїла на південних і північних дияконських вратах. У 1722 р. він брав участь у роботі над іконостасом для Загорівського монастиря, а в 1737 р. створив останню з відомих нам робіт — "Розп’яття" — для одного з луцьких монастирів.

Єдина споруда, що збереглася з комплексу споруд Білостоцького монастиря — мурована церква 163G р. Нині це тринавова цегляна двоверха будівля з однією шестигранною апсидою. До апсиди в середині XVIII ст. симетрично з півдня та півночі прибудовано квадратні в плані приміщення ризниці та паламарні. За планово-просторовою структурою храм можна назвати базилікальним. оскільки середня нава вища за бічні. Споруда -шестистовпна; роль східної пари стовпів виконують внутрішні кути трансепта, відображеного на північному та південному фасадах невеликими ризалітами. Ще менш значними є виступи, що фіксують нартекс, але не збігаються з внутрішньою струк турою будівлі. Над квадратними в плані бічними членуваннями нартекса симетрично підносяться дві восьмигранні одноярусні вежі, перекриті банями з декоративними маківками.

Центральний верх церкви розміщений над місцем перетину центральної нави з трансептом. Стіни його підбанника м’яко переходять у восьмигранне замкнене склепіння, завершене світловим ліхтариком. Верх перекритий восьмигранною банею, увінчаною декоративною маківкою. Ідентичний за формами верх (але без підбанника) завершує шестигранну апсиду.

Середня нава перекрита циліндричним склепінням, трансепт — циліндричним склепінням з розпалубками, бічні нави -системою хрещатих склепінь.

Деякі особливості Михайлівської церкви, виявлені під час досліджень автора в 1970-1990-х роках, дають підставу припустити, що сучасного вигляду споруда набула після двох основних будівельних етапів. Внаслідок обстеження горища храму виявлено різницю між цеглою, з якої вимурувано центральний об’єм будівлі та верхню частину бічних нав. Крім того, знайдено фрагменти круглої в плані давньої сходової клітки. Місце її розташування дає підстави твердити, що первісно церква була коротшою в західному напрямку, проте згодом зазнала перебудови, внаслідок якої з’явився нар-текс із двома вежами. Ця добудова була здійснена, напевне, тоді, коли монастир був уніатським. її метою могло бути надання храмові "костельного" вигляду. Дійсно, композиція з двох наріжних веж із фронтоном між ними, який увінчує центр західного фасаду, типова для костелів XVIII ст. Слід зазначити, що восьмигранні бані, які завершують вежі, відрізняються за формою від бань над центром храму та над апсидою, що також свідчить на користь припущення про неодночасність їх зведення.

Внаслідок перебудов XVIII ст., які досить органічно доповнили храм 1636 p., створено оригінальну будівлю, що належить до самобутніх культових споруд Волині.

Наприкінці XIX ст. в архіві Михайлівської церкви зберігалися стародавні документи, що стосувались історії білостоцького монастиря. У 1960-х роках у храмі було кілька стародруків, з-поміж яких Євангеліє кінця XVIII ст. в гарній оправі з фігурними металевими накладками.

Пам’яткою високої різьбярської майстерності є великий оригінальний дерев’яний свічник XVIII ст. По вертикалі він поділяється на три частини, прикрашені рослинним орнаментом. Трактування своєрідного, гарно оздобленого цоколя певною мірою асоціюється з латунним п’ятисвічником кінця XVI ст. з костелу бернардинського монастиря в Дубні: його також підтримують три стилізовані напів фігурки досить лагідних левів з відкритими пащами.

Комментарии запрещены.