Володимирський собор
Останні публікації

Михайло Врубель

Михайло Врубель

Слава цього генія живопису така велика, що є ще люди, які вважають, що це він — єдиний — і розписав увесь Володимирський собор. При всій безглуздості такого твердження можна сказати, що хоч робіт Михайла Олександровича в соборі зовсім мало, але його вплив на художників, що там працювали, був дуже сильним, а вплив собору на його життя — ще сильнішим.

А. В. Прахов, побачивши роботи Врубеля в Кирилівській церкві, одразу зрозумів можливість нового явища в культурі, якщо доручити розписи нового собору художникам, що думають не ординарно і по-новому. Тобто, можна думати, що мрія про створення такого «живописного велетня», як собор Святого Володимира, прийшла до Прахова несподівано, коли він побачив врубелівські звершення Кирилівської церкви.

Існує думка, що Врубеля тому не запросили у Володимирський собор, що геніальність його як художника стала проявлятися трохи пізніше початку робіт. Приїхавши з Одеси у 1886 році, Михайло Олександрович застав роботи у Володимирському соборі в розпалі. А. В. Прахов запропонував йому зробити ескіз розпису північного бокового вівтаря на тему «Воскресіння Христове», П. Свєдомський надав можливість розписати плафон південного нефу — «5-й і 6-й день творіння» і орнаменти на прилеглих до них арках.

Розпис плафона «Відділення води від землі, 5-й день» М. Врубель написав за ескізом Свєдомського, але зовсім в іншій технічній і живописній манері. Це стало причиною неприйняття роботи будівельним комітетом, який затвердив попередній ескіз. Неприйнятий плафон переписав В. Котарбінський, зберігши в непорушності весь врубелівський пейзаж другого плану. На жаль, робота генія, пошкоджена в роки запустіння собору, була невдало переписана. Ескіз «Воскресіння Христове» став єдиним, який Врубель подав на затвердження будівельному комітетові. Але він був відхилений, бо, на думку комітету; неприродно зображено римських стражників, які заснули на землі. До того ж, художник не врахував маленькі службові двері в храмі, ідо вели в підвал до опалення. Затулити їх заради композиції було неможливо.

Адріан Прахов увів у собор досить підхожу для манери М. О. Врубеля тему: «Житіє князя Володимира». її треба було виконати на сходах, що ведуть на хори. Але в Петербурзі значно скоротили кошти на виконання внутрішнього оздоблення. Розпис стін сходів «лицьовими зображеннями» був замінений простим малярним пофарбуванням з невеличкими орнаментальними доповненнями. На жаль, це скоротило участь

Врубеля в оформленні собору, яка була обмежена тільки виконанням орнаментів.

Під вікнами біля композиції «Голгофа» Михайло Олександрович використав християнські мотиви равенських мозаїк: павичі й колоски золотистої пшениці. Цей своєрідний символ достатку ніби нагадує землю Ханаанську, ріки, що течуть медом і молоком. Навколо сюжету «Воскресіння Лазаря» видно воду блідо-голубого кольору, а на ній рядами зрізані голівки водяних лілій. На другій стіні, ближче до вівтаря — шість ангельських голівок з піднятими до гори руками чергуються з павиними «вічками» і перами. Такими традиційно в християнському живописі малюють крила багатьох херувимів. Також на арках чудово викопано гірлянди великих конвалій, хвої, золотих шишок сосни і фантастичні квіти туманно-рожевого відтінку зорі.

Гарно написані Михайлом Олександровичем орнаменти внесли новий декоративний елемент в оздоблення обох бокових «кораблів» собору і значно збагатили арки оригінальними та барвистими малюнками. Але, попри всю їхню майстерність виконання, автора вони не задовольнили. У1889 році він пише А. В. Прахову: «Не можу без тягаря в душі згадати про мої орнаментальні потуги». За Нестеровим: «Там у Володимирському соборі, за рік до мого приїзду, Врубель розписав у південному вівтарі арку орнаментами. Стиль їх, модернізований, вніс деякий дисонанс у васнецовську орнаментовку, що покриває середній "корабель" собору. Та все ж врубелівські орнаменти жодною мірою не шокували око; вони були дуже ритмічні, написані в м’яких, дещо приглушених тонах. І все ж треба сказати, що вони більше б пасували до врубелівських композицій, ніж до решти, якими був заповнений собор».

Та цим дивовижним творінням Врубеля не судилося з’явитися на стінах собору. І тепер ескізи М. О. Врубеля можна побачити у постійній експозиції Музею російського мистецтва в Києві, на Терещенківській вулиці. «Не думай, що це шаблони, а не чиста творчість», — писав художник своїй сестрі, маючи на увазі власний підхід до досить традиційної теми. У цих роботах Врубеля індивідуальне начало виступає ще яскравіше, ніж у композиціях Кирилівської церкви. Чотири твори присвячено темі «Оплакування», на одному зображено ангела з кадилом в руці. Удвох композиціях виконано сюжет «Воскресіння». Коли А. В. Прахов побачив ці роботи, то сказав: «Пречудові ескізи показав мені сьогодні в соборі Михайло Олександрович, але для них треба побудувати собор зовсім в особливому стилі».

Справді, геніально виконані роботи могли загубитись на значній висоті собору, а при слабкому нинішньому освітленні їх би взагалі стало не видно. І все ж їхня смілива незвичайність, що ніби відкривала нову сторінку у вітчизняному мистецтві, вразила одразу всіх, про що і свідчить наведене вище судження керівника художніх робіт у соборі.

Згодом цим роботам судилося здобути велику славу видатного явища російського мистецтва, стати гордістю художнього зібрання Музею російського мистецтва. Порівнюючи варіанти «Надгробного плачу» бачимо, як художник прагнув до максимальної виразності у передачі любові та страждання величезної сили, як шукав він відповідні замислу монументальні форми. Відмовляючись від пейзажного тла першого варіанта, змінюючи співвідношення двох постатей і виразу облич, поглиблюючи звучання кольору від глибоких синіх до світлих, прозорих, зелено-голубих тонів, він посилює враження трагічної відчуженості в другому варіанті. Гармонійне поєднання величавості з величезним духовним напруженням знайшло своє, ще сильніше втілення в третьому варіанті, виконаному аквареллю. Несамовите страждання жінки сприймається ніби застигле навіки в цих монументальних, ніби висічених з каменю формах. Остаточний проект розпису, більш за інші пов’язаний з архітектурою інтер’єру, було розроблено в четвертому варіанті з причастинною композицією. Величною, строгою красою сповнені його чіткі ритми і багатобарвне, що йде ніби зсередини, сяйво колориту.

Свідчення Михайла Нестерова: «… В цей час я ще не бачив його ескізів, забракованих горезвісною соборною комісією. У них більш, ніж у будь-чому попередньому Врубель вийшов зовсім самостійним творцем таких тем, як "Воскресіння Христове", "Покладення у гріб", бівангельська трагедія оживала туту приголомшливих, незабутніх образах, положеннях, і якщо можна десь знайти подібне, так це в таких майстрів, як Мантенья або в ескізах нашого геніального Олександра Іванова. Ескізи ці були розкидані тоді по Києву, їх можна було побачити в антиквара Золотницького, що дістав їх за копійки, причому наш Михайло Олександрович, не знаючи, що таке гроші, запевняв усіх, що "добряга" Золотницький ледве не озолотив за них його, Михайла Олександровича. Можна було ескізи ці побачити у Ханенка, може, деталі в сім’ї Прахових. Сам Врубель на цей час уже переселився до Москви; там почався його московський період творчості, що закінчився так трагічно. У Києві ходили про нього чутки, легенди, бувальщини й небувальщини, і так ці бувальщини і небувальщини були подібні, що в них важко було розібратися».

З середини 1890-х років ескізи уже були в зібранні Миколи Мурашка, який один з перших оцінив їхню «разючу оригінальність». Через кілька років вони експонуються на виставці «Мир искусства», а потім повертаються до Киева. «Роки минають, а ці ескізи ніби виростають у своєму значенні», — пише той самий М. І. Мурашко. Відомий мистецтвознавець Ігор Грабар, прискіпливо оцінюючи спадщин)’ Врубеля у зв’язку з персональною виставкою в Москві у 1921 році, відзначав, що «понад усе стоять у його творчості ескізи до розпису київського Володимирського собору», що, «коли б цей розпис було здійснено і було переведено на стіну, то зберіг би всю трепетність божественного врубелівського ремесла. Київ мав би стінопис, з яким не міг рівнятися жоден, написаний в Європі в новітній час». І пізніше, в 1964 році Павло Корін писав: «Врубель залишається тим самим великим живописцем і в своїх геніальних ескізах розписів у Володимирському соборі, і в панно, і в станкових роботах, і в рисунках, в будь-якій зображеній ним квітці. Кімната з ескізами Врубеля в Київському музеї за силою враження нагадала мені "Сикстинську капелу"». Після П. Коріна, майстра вже радянського мистецтва, нічого додати.

Комментарии запрещены.