Перед сіверських міст другим за значенням після Чернігова був Путивль, що стояв на межі України і Московської держави як головний форпост на південно-західних рубежах Московії. Через Путивль проходили всі зв’язки України з Росією — економічні, дипломатичні, військові, культурні. Місто розташоване на українській етнографічній території*, і населення його було мішаним: поряд з російськими стрільцями тут жили українські козаки, ремісники, купці. Мистецькі пам’ятки путивльських монастирів демонструють синтез форм українських, російських і навіть польських, що і не дивно для прикордонного міста. Так само і в архітектурі маємо зразки форм суто російських (собор Святодухівського монастиря) і синтезу двох національних традицій (надбрамна церква Святодухівського монастиря, споруди Мовчанського монастиря).
Путивль належить до найстародавніших міст України-Русі. У 1989 році він відзначив своє 1000-ліття. Його занесено до кількох державних переліків найвизначніших історичних міст, а в 1986 році на базі пам’яток культурної спадщини міста і його околиць створено Державний історико-культурний заповідник. Основою для заповідника стали Путивльський краєзнавчий музей, який діє з 1919 року, Музей і іартизаі іської слави і весь Спадщанський ліс, у якому 1941 року базувався партизанський загін під командуванням Сидора Ковпака та Семена Руднєва, Мовчанський монастир, церква Миколи Козацького та низка стародавніх городищ над Сеймом. У зв’язку зі створенням заповідника протягом 1980-х років планувався інтенсивний розвиток Путивля як туристичного центру всесоюзного маршруту «Намисто Славутича». Однак, на жаль, цим планам не судилося здійснитися, і Путивль лишився поки що на узбіччі сучасного розвитку.
Чим же приваблює сьогодні стародавній Путивль? Місто лежить на правому гористому березі річки Сейм, на межі двох ландшафтних зон — лісостепової і степової. Виникнення поселень на берегах річок, які були торговельними шляхами, типове для Північного Лівобережжя. Так виникли Чернігів, Лю-беч, Повгород-Сіверський, Снопськта інші стародавні міста. У Путивлі правобережне плато підноситься над заплавою майже на 50 метрів. Ширина заплави сягає 16 кілометрів. Над річкою між глибокими ярами виділяються кілька пагорбів — мисоподібних останців. їх розділяють яри, в яких протікали річечки Путивлька, Кринка та кілька безіменних струмків, які зараз пересохли. Маючи хороші природні оборонні якості та зручний вихід до води, ці пагорби й стали осередками первісного заселення цих теренів. Із середини І тисячоліття нашої ери тут жили сіверяни, яким належали поселення Ромснської культури, віднайдені археологами в урочищах Коптева гора, Підмонастир’я, Микільська гірка.
Протягом усієї своєї історії, аж до XVIII століття. Путивль завжди був добре укріпленим містом. У ті часи від наявності та якості укріплень залежала сама можливість мешкати на тій чи іншій території. Середі іьовічна система укріплень Путивля складається з кількох взаємопов’язаних елементів — городищ Коптева гора і Городок (VIII-X століття), Мовчанського мопастиря-фортеці (XVII століття) та загальноміських укріплень (XVI-XVII столітгя).
Городище Коптева гора розташоване на вершині пагорба за східною околицею міста на правому високому березі Сейму. Від міста його відділяє широкий яр, по якому протікає річка Кринка, що впадає в Сейм. Археологічними розкопами 1979-1983 років, проведеними під керівництвом доктора історичних наук Олега Сухобокова, на північно-західному кінці гори відкрито поселення Ромснської культури (VIII-IX століття), яке з напільного боку відокремлювалося від плато земляним валом з ровом. Нині цей вал має висоту до 1 метра. Схили понад Сеймом ескарповані на 1,5-2 метри. Аналогічне поселення відоме й в урочищі Микільська гірка.
Урочище Городок слугувало для цих поселень укріпленим осередком і водночас святилищем, княжу добу стало дитинцем Путивля. Це мисоподібний останець правого високого берега Сейму. У плані — витягнений з півночі на південь неправильний заовалений прямокутник площею близько від міста, що лежить на плато. Городок невеликим яром і валом заввишки до 3 метрів, висипаним у широтному напрямку. Вал був межею дитинця, а на північ від нього містився посад, де мешкали путивльські ремісники. Тогочасні укріплення Городка становили собою дерев’яний частокіл, поставлений у два ряди. Розкопані археологами стародлині житла пули прямокутними в плані, зрубної або каркасної конструкції з глиняною кубоподібною піччю в кутку.
Таким чином, результати археологічних досліджень доводять, що давньоруський Путивль виник наприкінці X століття із декількох роменських поселень VIII-IX століть і частково успадкував їхню містобудівну структуру. Розташоване на північ від цих поселень і городищ рівнинне плато давало можливості для подальшого розвитку сельбища. Воно було добре захищене від ворогів, але не рукотворними укріпленнями, а дрімучим лісом, що існував тут до середини XVII століття і переходив безпосередньо у знамениті Брянські хащі.
Дитинець Путивля в урочищі Городок з X століття відігравав значну роль у системі оборони Київської Русі від кочівників. У той час мешканці поселень на Микільгькій гірці й Коптевій горі переселилися під захист дитинця, а ці урочища були перетворені на могильники. Наприкінці X сі оліття київський князь Володимир Святославович заснував низку фортець у Погейм’ї й Посуллі. Як зазначено в літописі, «І сказав
Володимир: "Се недобре є, що мало городів довкола Києва". І став він городи зводити по Десні, і по Остру, і поТрубежу, і по Сулі, і по Стугні. І став він набирати мужів ліпших із словен, і з кривичів, і з чуді, і з вятичів, і ними населив він городи, бо була війна з печенігами. У цьому літописному тексті Посейм’я не згадується. Але. як встановили археологи, саме в цей час роменські укріплення на Городку зазнали реконструкції, тож ЦЮ містобудівну акцію можна приурочити до державотворчої діяльності князя Володимира Святославовича. Вже у той час з півночі до Дитинця прилягав неукріплений посад, що простягався вузькою смугою паралельно річищу Сейма. Плато з напільного боку в княжу добу було майже незаселеним.