Володимирський собор
Останні публікації

Іконописна давня традиція і жанровий побутовий реалізм

Іконописна давня традиція і  жанровий побутовий реалізм

У «Св. Аліпії» художник поєднав іконописну давню традицію і жанровий побутовий реалізм, популярний на той час у передвижників. Монах Печерського монастиря, безсрібник Аліпій тримає в руках образ Богоматері. У «Києво-Печерському патерику» розповідається, що Преподобному доручили написати ікону, та, тяжко занедужавши, він не в силі був взятися за пензель і виконати замовлення. Поки він лежав у маренні, цю роботу за нього виконав ангел. У цьому популярному оповіданні та роботі Васнецова, який добре розумівся на церковних обрядах, глибокий сенс. Згідно з каноном, ікону написати непросто, і дано це не кожному. Головне в тому, що рукою майстра веде Боже Провидіння, яке вдихає в нього силу, вміння. Тому справжні іконописці беруться за роботу після тривалого посту і тривалих молитв. У соборі таким втіленням одухотвореного творця став Віктор Михайлович Васнецов. Обличчя святого ченця мудре і ласкаве, з деякою хворобливою блідістю. Він простодушно не здивувався, а тільки був переповнений подякою за чудо, побачивши, що замовлення виконано. На стіні церкви із зображенням святого написано образ ангела, що надав йому допомогу. В руках Аліпій тримає ікону Володимирської Божої Матері. Це той знаменитий образ, який Андрій Боголюбський вивіз з Вишгорода. За часів Васнецова вважалось, що цю ікону в Києво-Печерській лаврі написав Преподобний Аліпій; Тепер це один з основних експонатів Третьяковської галереї у Москві.

В соборі па видному місці картина «Преподобний Кукша -просвітитель в’ятичів». Композиція твору надзвичайно проста і традиційна. Преподобний монах Псчсрського монастиря проповідував на землях племені в’ятичів, що поклонялись ідолам. Розтерзавши його в 1113 році і потім згадуючи чудеса, що їх явив Кукша. в’ятичі незабаром досить швидко прийняли християнство. Виснажений монах Кукша стоїть на першому плані, ніби виступаючи з дрімучого хвойного лісу. Його чисте, зворушливе слов’янське обличчя сповнене якоюсь особливою простою народною мудрістю. Монастир як єдиний притулок, відречення від миру як єдиний вихід з особистого -ось про що свідчить аскетичний вигляд Преподобного Кукші. М’яка тональність північного зимового пейзажу з ніжними контурами молодої хвої нагадують ліричність відомого твору В. Васнецова «Альонушка». Навдивовижу гарно знайдено кольорове співвідношення снігового покриву з сіро-голубуватими відтінками на жовто-коричневій рясі та яскраво синіми узорами єпитрахилі. І тут, які скрізь, Васнецов проявив себе тонким колористом.

Є в соборі і «Св. Андрій Боголюбський». Мабуть, не знайдеться більш суперечної постаті в ранній історії Русі. Двоякість його особи простежується навіть у «Православному богословському енциклопедичному словнику»:«… Любов до батьківщини у нього була така сильна, що турботам про неї він присвятив усе життя. … Нелюбов до півдня підтримувала в ньому ще антипатія південно-руського населення (Києва, Чернігова…) батька, справді неприємної за характером людини (Юрій Долгорукий. — В. К.), нелюбов, що з його батька перейшла й на нього. Незважаючи на бажання батька мати його при собі, Св. Андрій полишив південь і пішов у свої улюблені місця, взявши з собою З Києва чудотворну ікону Божої Матері…». Згідно з історичною правдою, 1169 року Андрій Боголюбський напав на Київ, спалив його, пограбував і повернувся до Москви. Основною турботою князя Андрія були спустошливі напади на південно-руські землі, на народ, звідки вийшов він сам. З половцями та іншими загарбниками Землі Руської він не воював. Та все ж батькові Андрія поставили пам’ятник, а його самого прозвали «Боголюбським», щоправда, за місцем його проживання. На відміну від усіх вітчизняних істориків. Московський патріархат його прославляє. Як же його образ потрапив на стовп собору, та ще й на найбільш видне місце? Для Васнецова і його замовників це був тип руського князя-богатиря. який поєднував у собі войовничу мужність з християнським благочестям. Мужнє обличчя твердого характером і невтомного князя виражало упевненість у собі і в успіху своїх починань.

«Св. Микита, єпископ Новгородський». Віл під час затворництва в Києво-Печерському монастирі вивчив Ветхий і Новий Заповіти, у 1096 році його вибрали Новгородським єпископом. Згідно з «Печсрським патериком», диявол своїми підступними діями довів його до того, що той поклонився йому. Від спокусника його позбавили монахи печерські. Відтоді Микита святістю життя заслужив ім’я угодника Божого і більшість своїх днів провів у затворництві — найбільш шанована в давній Русі форма подвижництва. Васнецов зобразив його з суворим обличчям, з печаттю страждань, в повному єпископському одязі, спираючись на пасторський посох. Він стоїть на тлі Софії Новгородської, де зберігались його мощі, знайдені церквою в 1558 році.

Комментарии запрещены.