До нави за сторонами світу прилягають чотири рамена просторового хреста. Північне, південне та західне рамена в плані прямокутні, перекриті циліндричними склепіннями; західне — ширше і довше за бічні. Східне (вівтарне) рамено -шестигранне, перекрите циліндричним склепінням з п’ятьма розпалубками. Усі рамена рівно високі; торець кожного (крім східного) завершує трикутний фронтон. До західного торця прибудовано квадратну в плані криту паперть.
Масивні об’єми церкви утворюють лаконічну пірамідальну композицію. Елементами скромного зовнішнього декору служать пілястри, які ділять площини фасадів і вінцевий карниз.
Зі стриманим зовнішнім виглядом храму контрастує оздоблення інтер’єру. Основним акцентом у ньому є бароковий двоярусний іконостас XVIII ст. Па обох половинах розірваного фронтону, який завершує центральну частину першого ярусу іконостаса, симетрично розміщені дерев’яні поліхромні скульптури двох янголів. Над другим ярусом — також елементи розірваного фронтону; в його середній високій частині з фігурним завершенням розташовуються ікони.
На окрему увагу заслуговують дерев’яні різьблені позолочені Царські врата — важливий компонент декоративного оздоблення іконостаса. В їх композицію введено так зване Ієсеєве дерево — оригінальну іконографічну новину, яка з’явилася на західноукраїнських землях (Галичина, Волинь) у XVII ст. і протрималася понад сторіччя.
Фігура праведного Ієсея, що простягається через обидві стулки Царських врат, отже, розділена середньою колонкою навпіл, розміщується в самому низу, над підлогою. Частково успадковуючи усталений канон, започаткований в Афонському малярському підручнику "Єрмінія", довгобородого Ієсея зображено в довгій одежі зі складками та в головному уборі; він спить на лівому боці, спираючись на лівий лікоть. З його спини виходять ажурі іі галузки з листям і квітками, які він притримує правою рукою. Замість традиційних зображень біблійних царів, починаючи з Давида і закінчуючи Христом на вершку галузки, які вводилися в Царські врата XVIII ст. на Галичині, в Анно-Зачаттівській церкві у рослинний вишуканий орнамент вкомпоновано шість круглих медальйонів. Вони розміщені по три на кожній стулці врат: удвох верхніх — мальовані зображення Благовіщення, в чотирьох інших — Євангелістів.
На захід від церкви, на продовженні її поздовжньої осі стоїть дерев’яна квадратна в плані двоярусна дзвіниця. Обидві будівлі утворюють єдиний гармонійний ансамбль. Перший ярус дзвіниці відділяється від другого масивним, пластичного малюнка піддашиїям. Другий ярус перекритий восьмигранною банею, увінчаною декоративною маківкою. За своїми архітектурно-художніми якостями дзвіниця належить до кращих зразків будівель цього типу, збудованих на Волині в другій половині XVIII ст.
Над морем зелених садів здалеку видно яскраву точку — це під променями сонця блищить баня Троїцької церкви в с. Гориньград, що на річці Горинь. Цій величній мурованій споруді, збудованій на кошти князя Г. Святополк-Четвертинського і парафіян, також притаманні характерні ознаки центричних одноверхих хрещатих храмів.
Троїцька церква вражає своїми розмірами: довжина — ЗО, ширина — близько 20 м. Об’єми храму утворюють виразну пірамідальну композицію. Над восьмикутним у плані середохрестям, перекритим півсферичним куполом, діаметр якого сягає 11м, височить масивна восьмигранна баня, завершена ліхтариком. До центрального об’єму за сторонами світу прилягають прямокутні в плані рамена просторового хреста, причому бічні (південне та північне) — найкоротші, а західне — втричі довше за них. Три рамена Троїцької церкви (крім північного) перекриті системою попружних півциркульних арок, які спираються на парні пілястри, та хрещатими склепіннями; над північним раменом — циліндричне склепіння.
Поєднання окремих архітектурних форм бароко (пластичний малюнок фронтону над торцем західного рамена з характерним членуванням і волютами) з елементами архітектури класицизму (трикутний фронтон південного рамена, прикрашений модульйонами під карнизом), наводить на думку, що 1816 p., який у літературі XIX ст. вважається датою спорудження Троїцької церкви, є насправді датою її перебудови або капітального ремонту. Це припущення певною мірою підтверджується будівельним матеріалом стіп — характерними для кінця XVIII ст. розмірами цегли — та, особливо, бароковими деталями головного й бічних іконостасів.
Велику художню цінність мають дерев’яні різьблені позолочені Царські врата. Оригінальність їх полягає в незвичній композиції: у верхній половині вміщено барельєфне зображення Трійці. На лівій стулці — Ісус Христос, який тримає в руці хрест, на правій — Бог-Отець, котрий правою рукою благословляє, а в лівій тримає державу з хрестом. Обидва зображення розміщені на хмарах. Дух Святий у вигляді голуба в обрамленні променів, які розходяться від нього, займає верх середньої колонки між стулками. Внизу обох стулок — чаші, з яких симетрично виростають соковиті галузки з пишним листям і стилізованими квітками. В їх химерному плетиві невеликі мальовані медальйони з зображеннями чотирьох Євангелістів.
У XVIH ст., па відміну від південно-східної частини Волині (сучасна Рівненщина), в межах її північно-західного регіону тип центричного хрещатого в плані одноверхого храму поширення не набув. Натомість тривав розвиток однонавових безверхих храмів з однією півциркульною апсидою, започаткований у попередній історичний період спорудженням Покровської церкви в Луцьку (XV ст.) та Георгіївської церкви в Любомлі (XVI ст.). Протягом XVIII ст. створено кілька таких храмів (церква св. Параскеви у селищі Луків, 1723 р.; Здвиженська церква в с. Коршів, 1777 р.; церква св. Параскеви в с. Милятин. 1778 p.