У нижньому поверсі четверика дзвіниці — арка проїзду, перекрита великим циліндричним склепінням. На другому поверсі влаштовано по одному арковому вікну на західному й східному фасадах. Ці фасади розчленовані плоскими лопатками й завершені карнизом.
У 1700 році дерев’яний наметовий дах надбрамної башти було розібрано й надбудовано високий восьмерик з арковими отворами дзвонів і шатром. Автором надбудови був той самий майстер, котрий перебудував собор Різдва Богородиці (Матвій Єфимов ?). Це засвідчують архітектурні форми цього восьмерика, цілком ідентичні формам соборних восьмериків: ті самі профілі карнизу й бази півколонок, ті самі кріповані, ніби накладені одна на одну, наріжні пілястри, той самий арковий фриз із кронштейнами-гирьками в завершенні восьмериків. У стіни були вмуровані багатобарвні полив’яні кахлі з мотивами «вазона» й «дерева життя» з переважанням синього, зеленого і золотистого кольорів. Контрастуючи з білого гладдю стін, вони створили мажорний кольоровий акорд.
Внутрішні сходи ведуть на верхній ярус дзвіниці, де колись висіли дзвони.
Наприкінці XVIII століття муроване з цегли восьмигранне шатро з маківкою, що вінчає дзвіницю, було ускладнене дерев’яною оббудовою, яка створювала враження, ніби восьмерик дзвіниці вінчає восьмигранна баня з шатром над нею. При реставрації дзвіниці у 1980-х роках цю дерев’яну оббудову, як пізнє дисгармонійне нашарування, зняли, а шатро укрили покрівельною сталлю прямо по цегляному муруванню, тобто так, як це було зроблено первісно.
Мури з баштами раніше оточували по периметру всю монастирську територію на вершечку пагорба. Вони були зведені протягом 1602-1604 років і донині збереглися частково. Перше, що дивує при огляді цих мурів, — їхня незначна висота (менше 5 метрів). Але для початку XVII століття цього було цілком досить. Адже Троїце-Сергієва лавра, мури якої, дуже схожі на путивльські, мали висоту лише 5,5 метра, успішно витримала 1б-місячну облогу великої польсько-української армії в 1608-1610 роках.
Зараз для дослідження і огляду доступна лише одна ділянка північного фронту оборонного муру завдовжки 20 метрів з наріжною баштою. Зі сходу цей мур перекривається церквою Різдва Іоана Предтечі (1866-1868 роки). Він продовжується у підвалі церкви до самої апсиди, в основі якої лежить ще одна кругла фортечна башта. Мур складено з червоної цегли формату 30,5×15-16×8 сантиметрів на вапняно-піщаному розчині ланцюговою системою мурування. Це свідчить про його стародавність і належність до будівельних традицій другої половини XVI століття. Мур має ряд машикулів (навісних стрільниць «косого» бою) і ряд стрільниць для пищального бою. Незвичайним є дуже щільне розташування стрільниць — через одну цеглину (ЗО сантиметрів). На цій ділянці мур завтовшки 167 сантиметрів. З внутрішнього боку до нього прилягають каземати — дві камери розмірами 7×7 метрів, перекриті чотирилотковими зімкнутими склепіннями з дуже високою стрілою підйому, а також видовжена прямокутна в плані камера, перекрита циліндричним склепінням. У наш час ця ділянка муру майже на половину своєї висоти засипана землею. Тому на ній не видно стрільниць нижнього бою. Проте у 1979-1981 роках унаслідок зсуву північно-східного рогу монастирської гори зруйнувалися прибудови ХІХ-ХХ століть і відкрилася північно-східна ділянка фортечного муру в нижній його частині з характерною арковою нішою-печурою нижнього бою, призначеною для встановлення гармати. Цегла, розчин і характер мурування цього фрагменту цілком ідентичні описаному вище мурові.