Володимирський собор
Останні публікації

Час будівництва Преображенської церкви

Час будівництва  Преображенської церкви

Час будівництва Преображенської церкви документально не зафіксований; його датують 1568 або 1643 р. На користь першої дати свідчить напис на невеликому стародавньому дзвоні, котрий був у храмі, з датою старослов’янськими літерами тобто 1573 р. Отже, в цей час церква вже існувала, хоча не виключена можливість перенесення дзвона з давнішої монастирської церкви.

Як показали дослідження автора 1970-х років, Спасо-Преображенська церква у XVI і до кінця XVIII ст. була порівняно невеликим (18×14 м) однонавовим триконховим одно апсидним храмом. Компактність його об’єму зумовлювалась однаковою шириною та висотою нави й апсиди. На гребені двосхилого даху височіла невеличка сигнатурка, влаштована над мініатюрним куполом, розміщеним над перетипом поздовжньої та поперечної осей церкви.

Характерним елементом зовнішнього оздоблення давньої Преображенської церкви була кілеподібна форма ніш, в яких розміщувались вікна. Композиції та архітектурні фризи з ніш такої або подібної форми широко застосовувались у монументальному будівництві Волині XV-XV1I ст.

Особливу виразність фасадам давнього храму надавав аркатурний фриз, що обіймав будівлю по периметру. У його складі були ніші з півциркульними перемичками та профільованими імпостами — декоративний елемент, що використовувався в оборонному й культовому будівництві Волині.

Протягом XIX ст. храм зазнав суттєвих перебудов, метою яких було надання цій самобутній пам’ятці волинської архітектурної школи суто "православного" вигляду. До західного фасаду прибудували вузький партекс із квадратною в плані одноярусною дзвіницею над його центром, увінчаною восьмигранним наметом. Над серединою нави на гребені даху замість первісної сигнатурки з’явився дерев’яний, значно більший за розмірами восьмигранний верх з частиною фальшивих (намальованих) вікон. Одночасно були знищені основні елементи декоративного оздоблення фасадів — аркатурний фриз і кілеподібне обрамлення вікон, а новоутворений західний фасад оздоблений з використанням елементів класицистичної архітектури.

На щастя, у Спасо-Преображенській церкві, незважаючи на всі перипетії, пов’язані з переходом від одного церковного відомства до іншого, збереглося кілька прекрасних ікон XVII ст. На особливу увагу заслуговують дві оздоблені вишуканим рослинним орнаментом ікони — Богоматері та Ісуса Христа, срібні шати яких виконані першокласним майстром-ювеліром.

Другий православний монастир (або пустинь) – Хрестовоздвиженський — також розташовувався на невеличкому острові серед боліт, але на північний захід від міста, неподалік від католицького монастиря кармеліток, який існує тут з кінця XVII ст. Заснований князями Острозькими в середині XV ст. як православний, у 1630 р. монастир став уніатським.

Мурований храм Хрестовоздвиженського монастиря також був зведений у XV ст. У 1822 p., після того як з 1795 р. монастир знову став православним, його перетворили на православну парафіяльну церкву. З 1860 р. храм став церквою православного чоловічого монастиря.

Хрестовоздвижснський монастир відомий тим, що тут був ченцем преподобний Іов, який згодом став ігуменом і чудотворцем у Почаївській лаврі. Монастир був приписаний до Почаївської лаври, а настоятелем його наприкінці XIX — на початку XX ст. був намісник Лаври. У цей час у монастирському храмі зберігалася благодатна ікона Лубенської Божої Матері.

У1882 р. стародавній храм зазнав значних перебудов, одним з наслідків яких була поява над, об’ємом будівлі "п’ятиглавія", тобто центральний великий верх оточили чотири менші. Розміри храму становили близько 18×20 м, а висота — приблизно 10 м.

Крім мурованого храму, до складу монастиря входили й інші будівлі: Г-подібний у плані дерев’яний корпус келій з мурованими льохами, дерев’яна стародавня одноярусна квадратна в плані дзвіниця, крита ґонтом, а також дерев’яні господарчі будівлі — клуні, конюшня, возівня, хлів.

На початку 1950-х років серед гущавини кущів та очерету ще були помітні руїни мурованого храму та келій. У наш час замість болота (тепер — осушеного) простягається лут, а від руїн монастиря не лишилося й сліду.

Наслідком неординарних історичних подій було заснування невеликого Вербського Троїцького монастиря від якого нині не залишилося нічого.

Князь Андрій Михайлович Курбський (1528-1583 pp.), після кількох перемог Московії у війні з Лівонією, був призначений воєводою у Юр’єві (Дерпті). Згодом, потрапивши в немилість царя Івана IV і рятуючи своє життя від його сваволі, у 1564 р. він змушений був тікати до Литви, залишивши в Московії дружину й сина.

Польський король і Великий князь Литовський Сигізмунд II Август, бажаючи підкреслити значення такого вчинку Курбського та як компенсацію за втрачені в Московії маєтності, надав йому у володіння в Литві Кревське староство і десять сіл з 4000 десятин землі, а на Волині — місто Ковель з замком, містечко Вижву з замком, містечко Миляповичі з палацом та 28 сіл. У Миляновичах, за двадцять верст від Ковеля, була постійна резиденція А. Курбського на Волині’.

Поблизу Ковеля, зовсім недалеко від с. Вербка, на невеликому острові, оточеному р. Туріею та болотами, А. Курбський заснував монастир Св. Трійці. Острів сполучався з суходолом двома довжелезними дерев’яними кладками на високих дерев’яних палях. Одна з них тягнулася від Вербки, друга — від Колодниці.

Комментарии запрещены.