Будівництво нових дерев’яних храмів

Будівництво  нових дерев'яних храмів

Періодичність будівництва нових дерев’яних храмів можемо визначити десь у межах півстоліття, іноді більше чи менше, як 1X5 можна судити за даними про будівництво нових церков на місці старих (за Л. Похилевичем). У розповідях про церкви часто зустрічаємо запис:« Нова церква збудована на місці старої»,«… поблизу старої».

Так, до XVII століття можемо відносити заснування таких сіл: Тарасівка, Будище, Пединівка, Керелівка, Водяники, Кобиляки та інші (за В. Юркевичем і В. М. Доманицьким). Саме про ці села згадується, що на початку та в першій чверті XVIII століття в них були збудовані нові церкви на місці чи поблизу колишніх, старих.

Варто відзначити, що ці села розташовані в північно-західній частині Звенигородщини, яка на той час інтенсивно заселювалася. Це було зумовлено тим, що рухуходників, орендарів-куничників йшов як з півночі на південь (з Білоцерківщини), так і з заходу на схід.

Разом з цим велику роль відігравали шляхи від Дніпра на Поділля. Одним з найдавніших таких шляхів у нашому краї був великий шлях, який ішов верхів’ями вододільних плато Дніпра і Південного Бугу, Гнилого і Гірського Тікичів. Від Звенигородки він ішов повз Озірну, Водяники, поминав вершинами плато Рижа-нівку, Чижівку, Кобиляки, прямував до Ризиного і далі вів до Багви, Маньківки, Умані, Дашева, який був важливим стратегічним вузлом шляхів, що вели від сходу і півдня на Поділля до Брацлава — центру Брацлавського воєводства.

Принагідно нагадаємо, що трасу цього шляху від Озірної до Чижівки було використано для спорудження вузькоколійної залізниці, що з’єднувала ряд цукрових заводів (у селах Вільховець, Бужанка, Почапинці). її збудували в 1932-1933 роках. І люди казали: «За пампушку — пустили "кукушку". За паляницю — збудували залізницю». Бо то були роки голодомору, і тим, хто працював на будівництві залізниці, видавали пайку хліба, миску баланди… І таке було в нашому краї. На початку 1990-х років цю залізницю було розібрано.

Обабіч цього шляху в давнину виникали сторожові укріплення і поселення. Наявність залишків оборонних споруд виявлено біля с. Ризиного. Місцевий краєзнавець О. Клочко, посилаючись на характер археологічних знахідок, відносить їх до XV-XVI століть як залишки оборонних укріплень ще часів Литовського князівства. Водночас між селами Мизинівка і Водяники є урочище, яке місцеві жителі називають «замчище». Вони розповідають, що тут і досі виорюють уламки цегли і каміння, які складають наче залишки якихось мурів; трапляються і монети. Цікавою знахідкою було прясельце, чи пристрій для воскування ниток, що застосовувався в ткацтві, розміром з долоню з отвором посередині та кількома заглибинами довкола (десь близько восьми), щоб зручніше було в руці тримати.

Про це урочище згадує і Л. Похилевич: «к границам водяниц-ким на полях находится место, окруженное рвами и валами. Жители неизвестно почему называют его замчищем Жигмонта.

Здесь же приметны в разбросанных кирпичах следы какого^го кирпичного здания».

Та нічого дивного в цій назві немає, коли пригадати, що Жиг-монт (Зигмунт) — варіант вимови імені Сигізмунд. А це ім’я трьох польських королів: Сигізмунда І Старого, Сигізмунда II Августа і Сигізмунда III Вази.

Сигізмунд II Август — король Польщі з 1530 та великий князь литовський з 1548 року, походив з династії Ягеллонів. Після Люблінської унії (1569 р.) він активно посилював оборону південних кордонів Литви і Польщі. З 1572 року запровадив реєстрове козацтво, почав брати козаків на державну службу. Саме Сигізмунд II Август на прохання брацлавських міщан для полегшення несення повинностей у наданні підвід для послів і гінців, що їхали від Брацлава до Києва, Канева і Черкас, у 1545 році відновлює раніше зруйнований Звенигородський замок.

Разом з тим, назва урочища може бути пов’язана з пізнішими подіями, з іменем Сигізмунда III Вази (з династії Ваза) — короля Польщі в 1587-1632 роках, великого князя литовського з 1587 року. Він відомий активною колонізацією України і Білорусії -південно-східних рубежів Речі Посполитої. Саме він надав привілей черкаському і канівському старості Олександру Вишневець-кому (Корибуту) в 1592 році заснувати м. Чигирин на місці старого городища і незаселеного урочища, в глибині соснових лісів над р. Тясмин, зміцнюючи оборону від татар на далеких південно-східних рубежах.