Зображаючи канонізованих церквою Святих, Васнецов виділив, передусім, їхні загальнолюдські риси, розкриваючи одну з сюжетних основних ліній Нового Заповіту, де кожна людина, роблячи благі справи, віддаючись до решти служінню Богові, людству, звершує подвиги на славу їх, не буде забута, здобуде безсмертя і визнання людей. З тієї ж причини в соборі всі Святі Русі — людяні, плоть від плоті нашого народу.
А ось «Нестор- літописець» у соборі на східному пілоні центрального стовпа. Такий тип обличчя, хоч і рідко, можна зустріти в православних монастирях. Першого вітчизняного письменника показано в оточенні реальних предметів, притаманних для монастирів минулого. І тут наявна характерна для творчості Васнецова деяка переобтяженість деталями. Більшість з них вивірена — як з погляду історії, так і за композиційним розташуванням. А при ретельному розгляді кожної з деталей переконуєшся, що нічого зайвого тут немає. Червоні тони застібок книг на різьбленому постаменті, табурета і обрізів книг посилюють загальний теплий тон зображення; з ним гармонійно зливається кольорове металеве начиння, чорнильниця (такі пізніше знаходили при розкопках), вицвілі шкіряні оправи книжок і викладена жовтуватого відтінку підлога. Вдалині, в ніші вікна, прикрашеного колонами, видно берег річки, якісь кам’яні будови, навіть нехарактерні для того періоду, всякі другорядні деталі. Перш ніж відтворити їх па стіні, Васнецов ретельно вивчив книжкові ілюстрації середньовічної Русі. Водному із «Сборников» XVI ст. є деякі сюжети, що трапляються в деталях другого плану в соборі. В тих сюжетах є незначні неточності, адже археологія тоді ще тільки розвивалась. Тим більшого подиву гідна особлива прозорливість майстра, що передбачав майбутні сенсаційні знахідки і розкрив нам образи мешканців Х-ХІІ ст. та предмети їхнього побуту.
Додамо, що після реконструкції черепа Нестора- літописця його образ, дещо прикрасивши, втілили в могутню постать, що стоїть навпроти головного входу в печери Києво-Печерського монастиря. Легендарний письменник монументально, швидше переобтяжено, зображений з книгою, схожою на штангу. В скульптурі Матвія Антокольського, як і в картині Васнецова, образ Нестора- літописця реальніший.
У роботі «Єфросинія Полоцька» Васнецов вільніше поєднав тло з постаттю, трохи позначаючи просторову глибину і осяваючи все м’якістю навколишньої природи. Розуміючи, що образ княгині, яка стала монашкою, розглядатиметься не зблизька, а з якогось місця собору, масштаби композиції тут, як і в інших творах, умовні. Св. Єфросинія стоїть біля озера, на протилежному березі якого добре проглядаються дерев’яні башти і стіни навколо монастиря. Верхи церков трактовано, як і належить в іконописі, схематично. Небо, церкви і башти, ялинки віддзеркалюються на гладіні поверхні озера. Дорожній вузлик біля ніг прочанки надає всій роботі особливого ліричного настрою, чому сприяє тепла рожево-коричнева кольорова гама. На образі цієї популярної нині Святої, особливо в Білорусі, варто спинитись детальніше. Княжна Предслава, внучка
Всеволода, в молодості постриглась і поступила до монастиря, де настоятелькою була її тітка. Пробувши деякий час на загальних правах, юна Предслава побажала жити в затворі і поселилась у келії при Полоцькому Софійському соборі. Тут черниця старанно переписувала Святе Письмо, а одержані за цю трудомістку працю гроші віддавала бідним. Св. Єфросинія у сні одержала згори повеління заснувати жіночий монастир, що вона й виконала. В кінці свого життя відвідала Святу Землю, де й померла у 1173 році. Мощі її було перенесено в Києво-Печерський монастир у Дальні печери. У 1910 році їх при великому скупченні прочан з було перенесено в заснований нею Спасо-Єфросиніївський монастир.
Якщо Св. Єфросинія показана в гармонії з навколишньою природою, то «Княгиня Євдокія» і «Св. Аліпій» уведені в інтер’єр, яким його розуміли в кінці XIX ст. Св. Євдокія, одягнена в пишні великокняжі шати, стоїть посеред невеликої палацової палати. В руках у неї чотки. Юну вроду дружини Св. Дмитрія Донського посилюють використані художником фарби ніжної золотисто-рожевої тональності.