Храм Спасителя

Храм Спасителя

Богоматір скорилася цьому і смиренно встала при вході разом з жінками, що народили в гріху. В храмі Спасителя зустрів праведний Сімсон Богоприємець. якому Святим Духом було об’явлено, що він не помре, перш ніж не побачить Спасителя. Празник цей віднесено на 15 (2 за ст. ст.) лютого. Встановлено його в глибокій давнині, а у православних — в XI сторіччі. Ця важлива сцена зображена на двох стовпах тріумфальної арки по обидва боки головного іконостасу. На пілоні північного стовпа юна Богоматір в темному покрові стоїть біля брами храму. На непорочному обличчі її усвідомлення великої важливості свого покликання і невідступна думка про грізні пророцтва. За нею старий Йосип з двома білими голубами, принесеними на жертву спалення. На протилежному пілоні Сімсон, глибокий старець, з великим лобом і сивим волоссям, тримає на руках сповите Немовля. В очах Богоприемця — торжество виконаної обітниці, що не помре він. доки не побачить зайшлого у світ Месію. «Нині відпускаєш раба твого. Владико», -шепчуть його вуста. Немолоде, виснажене обличчя пророчиці Лини суворе і скорбне. Вона передбачає ті страждання, що впадуть на Богоматір, коли вона стоятиме біля хреста з розп’ятим Сином.

На тому ж головному іконостасі зображено Св. Марію Магдалину. Як же пояснити, що на головному іконостасі, крім обов’язкових Спасителя і Його Матері, в ряді вітчизняних персонажів і цей рідкісний образ? До того ж, він присутній на стіні собору. Справа в тому, що Святі Марія Магдалина й Олександр Невський на час будівництва собору були покровителями царюючого дому Олександра III і його дружини Марії Федорівни. Тут доречно згадати христолюбного гетьмана Івана Мазепу, який збудував багато храмів. Його мати, прийнявши постриг і ставши ігуменею одного з шанованих монастирів, відома під іменем Марії Магдалини.

Марія Магдалина зображена дещо містично. Рано вранці, коли Єрусалим ще спав, вона — одна з жінок мироносиць -пішла до печери, де був похований Христос, захопивши з собою посудину з дорогоцінним миром. Камінь був відвалений від печери, а гроб Господній виявився порожнім. Тоді Магдалина ГОЛОСНО заридала, вважаючи, що хтось украв тіло Вчителя. Та Спаситель, уже воскреслий з мертвих, явився їй і велів сповістити про Своє Воскресіння. На іконі вона зображена саме в мить цієї радісної події. її легка, граційна постать з розпущеним білявим волоссям навколо хворобливого ніжного обличчя виписана па тлі далекого сплячого міста і неба, ледь забарвленого зорею. Очі ще повні сліз, пролитих на Голгофі. В одній руці у неї посудина з миром, в другій — великоднє яйце. За переказом, саме це яйце принесла вона в дар імператору Тіберію, повідомивши його, що Христос воістину воскрес. У давніх іудеїв був звичай приносити в дар яйця як виявлення пошанування з боку тих, хто не міг виразити це ціннішим подарунком.

В соборі присутні багато образів, пов’язаних з нашою історією, особливе) із запровадженням християнства в Київській Русі. Саме це робить храм особливим у нашій історії й культурі, а його розписи становлять особливе явище у вітчизняному художньому житті. Тут виписано образи людей, що жили кілька сот років тому — святителів. Усе це реальні люди, що діяли в X-XIV століттях. При їх образному втіленні виникли певні труднощі. В житійних творах багато говориться про ратні подвиги і благочестя. А щодо зовнішності героїв, то автор-монах обмежувався загальним словами:« лицом красен», «волосом рус» або «черен», «телом дороден» або «в бедрах тонок». За такими мізерними ознаками Васнецову доводилося створювати всі потрібні для розпису храму образи.

Частина ескізів, виконаних Васнецовим пізніше із зображеннями історичних діячів Київської Русі в особливо важливий, відповідальний момент їхнього життя, збереглася. Вони більш реалістичні, ближчі до світського живопису, ніж до іконопису. Проте втілені па стінах, вони наближені до канонів православної церкви. На папері святі Землі Руської виразніші, емоційніші. їх мала оцінити й прийняти комісія. А на стіні для прихожан деталі — не головне і не проглядаються, тому вони були зайві.

На ескізі до ікони «Олександр Невський» князь усім своїм виглядом, статтю і виразом обличчя справляє враження людини мужньої, з усвідомленням своєї величезної відповідальності перед Батьківщиною і народом. І немає потреби заглиблюватися в життєпис цього, одного з небагатьох князів, змушеного стати на службу монгольським загарбникам, від яких одержав ярлик на князювання. Образ Святого мав відрізнятися від реального персонажа. Це дуже добре розумів художник, який зумів створити гарний і виразний тип володаря і воїна. Вдало знайдено риси слов’янського обличчя, характерне русе волосся, кремезна статура в кольчузі. Похідний плащ блякло-червонуватого кольору; темно-синій пишно орнаментований одяг, оранжевий тон взуття — все це гармонує з темно-коричневим, майже чорним стягом і з матовим золотим тлом.

Витриманий в основному в темній строгій, як і належить іконам, тональності, цей ескіз — один з великих живописних успіхів художника. Та, відповідно церковним канонам, у соборі це більше ікона, ніж картина. Адже це головний іконостас. Благочестивий князь, герой Невської битви, Льодового побоїща, який уболіває за Землю Руську, за припущенням дослідників отруєний за наказом хана, зображений у повному озброєнні, з мечем в одній руці та зі священним стягом в другій. В особливому нахилі його голови, навіть у тому жесті, яким він тримає меч, видно князя-християнина, змушеного битися лише при необхідності захищати Батьківщину.