Крім описаних вище храмів, які збереглися до наших днів, в Путивлі раніше було ще декілька церков — видатних архітектурних пам’яток, які зруйнувала комуністична влада. Однією з них була мурована Воскресенська церква, яка містилася в центрі на вулиці Кірова. Вона була споруджена у середині XVIII століття, добудована 1780 року, а знищена протягом 1950 — 1976 років.
Дерев’яна Воскресенська церква на центральному майдані давнього Путивля вперше згадується під 1625 роком. Цікаво, що стояла вона в «шевському ряді», тобто була храмом путивльських ремісників і купців. У середині XVIII століття на місці дерев’яної почали зводити муровану церкву з двома бічними вівтарями — Св. Георгія (збудовано 1758 року) та Богородиці Одигітрії (освячено 1762 року). А всю церкву добудували й освятили тільки 1780 року. Це був типовий для Путивля тридільний однобаневий храм з триярусною дзвіницею на західному фасаді. Центральний верх — двозаломний.
На відміну від інших храмів Путивля, цю церкву в радянські десятиріччя руйнували поступово. У повоєнну добу вона стояла напіврозваленою, без бані та дзвіниці. 1971 року харківський інститут «Укрміськбудпроект» розробив генеральний план Путивля, де передбачив розширення вулиці Кірова і знесення цілого кварталу історичної забудови разом з церквою, розпланувавши натомість центральний міський майдан. Усе це й було виконано 1976 року. А на місці церкви 1985 року поставили пам’ятник В. Леніну (скульптор П. Мовчун, архітектори С. Кілессо, В. Тищенко, Б. Орєхов).
Іншою дуже цінною пам’яткою церковної архітектури Путивля була дерев’яна Вознесенська церква збудована з дуба в 1772 році й знищена на початку XX століття. Вона була тритрубна, двоверха, з невисокою дзвіницею, прибудованою впритул до бабинця. Бабинець, притвор під дзвіницею і нава прямокутні, вівтар — п’ятистінний. Вівтар і нава мали двозаломні світлові верхи, причому верх нави був значно вищим. Бабинець був поділений по висоті навпіл плоским перекриттям (нагорі містилися хори) і перекритий дерев’яним коробовим склепінням. Церква мала опасання на стовпчиках. Бабинець і притвор мали по другому поверх)’ зовнішню галерею — емпору, яку церкві Святого Юра в Дрогобичі. Церква була вкрита по кроквах лубом, зверху обшита тесом, а в XIX столітті поверх тесу покрита залізом. В об’ємно-просторовій структурі цього храму збереглося багато архаїчних рис. Його двоверхість могла бути наслідком пізніших перебудов (при початковій триверхості), проте це питання лишається недослідженим. Церкву розібрали на початку XX століття у зв’язку з будівництвом однойменного мурованого храму, який також не зберігся.
Монастирі й храми Путивля були зразками, на які орієнтувалася вся округа — не тільки села й монастирі колишнього Путивльського повіту, а й ширшого ареалу, який доходив майже до Глухова. Найважливішою пам’яткою путивльської округи завжди був Софроніївський монастир.