Володимирський собор
Останні публікації

Свідоцтва мандрівників

Свідоцтва мандрівників

У XIV — XVI століттях у Києві були також відомі Кирилівські печери, Іванова печера, печери Звіринець-кого монастиря, а на околицях міста — печери Гнилець-кого та Межигірского монастирів, печери Китаєва та ін.

Більшість з них було засновано як скити вихідцями з Печерської обителі. Проте найвідомішими підземними спорудами все ж були Ближні й Дальні печери Києво-Печерського монастиря. Чимало мандрівників, котрі побували в Києві, відвідали ці підземелля, залишивши свої враження в щоденниках, подорожніх нотатках і книгах.

ify» style=’text-indent:20.0pt’>1581 року побачила світ книга "Опис європейської Сарматії" (упорядник Олександр Гваньїні, "уродженець веронський"). В оповіді про Київ згадувались печери — велетенські підземелля, прокопані на великі відстані, в яких знаходяться давні гробниці з тілами славетних мужів. Вони зотліли, але не порозпадалися. Гваньїні писав, що ці тіла лежать у печерах не похованими і їх показують іноземцям та прибульцям ченці російського обряду.

1584 року Мартін Грюневег, мандруючи до Москви, на вісім днів зупинився в Києві. Німець за походженням (народився в Гданську), він жив у Львові. В 1601 — 1606 роках написав сімейну хроніку, куди увійшов детальний опис Києва з замальовками та схематичними планами, включно з Печерським монастирем. Автор повідомляв, що в монастирських печерах ховали померлих ченців, інших відомих людей, покриваючи їх глиною. Позаяк тіла лежать у холоді, — писав О. Грюневег, — вони не псуються, а засихають.

"Нам показали там багато тіл, кого вважають святими, й інших, які заслуговують пам’яті. Є там і декілька голів, в яких від зубів стікає миро в скляночки. Його вважають вельми цілющим. У цій печері зовсім немає вологості".

Польський історик Станіслав Сарницький у 1585 р. також згадує про Київ і його печери. За його оповідями, підземні коридори тягнулися аж до Новгорода Великого. Він писав, ідо прочани стікаються до Києва, а ченці показують у печерах нетлінні тіла, котрі, завдячуючи якимось там особливостям місця, залишаються не зруйнованими багато років.

1594 року в Києві зупиняється посланик німецького імператора Рудольфа Еріх Лясота. В щоденику, виданому в 1866 p., міститься чимало відомостей і щодо підземних пам’яток. Лясота писав, що печери викопано в чистому прошарку глини і спрямовано в різні боки, що вони мають багато ходів. Заввишки вони досягають зросту людини й вище, але часом в них треба нахилятися. "А завширшки вони такі, що двоє можуть розминутися".

Автор подає опис дерев’яного стовпа, до якого на ніч прив’язували хворих для зцілення. Він також розповів про підпорні дерев’яні стовпи, без яких печери обвалювалися. Вхід до печер, за описом Е. Лясоти, нагадував вхід до рудника.

Дійшов до нас і опис лаврських печер відомого польського поета епохи Відродження Себастіяна Фабіана Кленовича, і архимандрита Данила Корсунського, який 1599 року перебував у Києві, та краківського каноника, відомого історика і публіциста (пом. 1656 р.) Симона Ставропольського. Про ці печери писали і французький військовий інженер Гійом Левасер де Боплан у виданій 1650 р. книзі "Опис Украйни   і Павло Алепський – архидиякон, секретар Антіохійського Патріарха Макарія, який по дорозі в Москву (1653 — 1655 pp.) двічі відвідав Київ; Андрій Целарій в "Опису Польщі" та інші.

Ці повідомлення мали переважно описовий характер. У багатьох творах згадуються ченці, які супроводжували мандрівників під час відвідування підземелля.

Цілком імовірно, що від коментарів чорноризців, в яких могли перемішуватись дійсність і вигадки, а можливо, під емоційним впливом печерних лабіринтів, у мандрівників зароджувалися думки щодо велетенської довжини київських печер, котрі буцімто проходять під Дніпром і тягнуться аж до Чернігова, Смоленська й Новгорода.

Одна з перших серйозних праць — твір пастора з м. Вільна Іоана Гербінія, виданий 1675 р. Автор був особисто знайомий з православними духовними вченими, зокрема з Києво-Печерським архимандритом Інокентієм Гізелем, який надіслав йому креслення, Патерик та інші матеріали. Гербіній дійшов висновку: київські підземелля — штучного походження, і, маючи релігійне призначення, вони не прокопані під Дніпром на величезну довжину. Автор також спростував твердження деяких мандрівників, нібито печери було викопано італійськими майстрами.

Серед творів наших співвітчизників зберігся опис лаврських печер, доповнений схематичними і графічними планами, зроблений соборним ченцем Києво-Печерського монастиря Афанасієм Капьнофойським у книзі Тератургіма, або Дива, що сталися в Печерському монастирі та обох печерах, з деякими духовними розмірковуваннями…". Книга побачила світ 1638 року.

Комментарии запрещены.