Романський стиль не лише має загально-християнські стильові елементи, він є і першим самобутнім католицьким європейським стилем, і в ньому вперше виявилась архітектурна храмобудівна традиція католицького чернецтва, передусім бенедиктинських конгрегацій. І оскільки представники бенедиктинського ордену спілкувались з латинською паствою в Києві ще у XII ст.. це могло сприяти становленню романської стилістики архітектури конвенту.
Але слід зважати на те, що стиль костьолу, споруджений домініканцями, має підпадати під нову стильову систему -готичну, оскільки нове жебруче чернецтво, і зокрема домініканці, є виразниками цього нового стилю і в орденській програмі, і в характері діяльності, і в архітектурній традиції.
При аналізі храмів жебручого чернецтва прикметним є їх нове соціальне значення, «зануреність» у міське буття, а також відповідність розпланування новим функціональним зонам, новому літургійному сценарію. Утвердження єдності християнських храмових таїнств потребувало архітектурного осмислення зони зберігання сакраментів (в окремому при-вівтарному приміщенні, початково ризниці, згодом сакристії), місця сповіді, кафедри для проповіді. Ордени, орієнтовані на проповідництво і сповідь, мали потребу в храмі з акустичною і візуальною комфортністю для парафіян. Тому часто за рахунок відмови від трансепта дія літургійної відправи наближується до віруючих. Храм, орієнтований на городян мав і головний вхід у західному фасаді (слабо вираженими були входи з монастирського подвір’я), а «функціональні маршрути» в межах храму парафіян і ченців вже не були чітко диференційовані.
Нова доктринальна програма готичного жебручого чернецтва вплинула на становлення загальної концепції храмобудування, внесла корективи в функціональне структурування храму, сюжетність, образність. Але в даний період орденські храми домініканців є ще наближеними до регіональних архітектурних традицій.
Отже, перші домініканські місіонери і на території Польщі, і на Русі, — у Києві зокрема, могли мати певну концепцію строгої і функціональної архітектури, де над вимогами презентабельності переважали вимоги зручності та доцільності. Гака архітектурна програма не могла не отримати прихильність у київської пастви — латинського купецтва і ремісників, людей не занадто заможних і не занадто вибагливих. Отже, стилістичні межі нашої гіпотетичної архітектури київського костьолу XIII ст. маємо визначити як «русько-бенедиктинська романіка» або ранньо-домініканська готика.
У першому випадку це мав би бути базилікального типу шестистовпннй тринавовий храм, де трансепт утворював середохрестя, бічні пави подовжувались у завівтарному паломницькому обході вздовж низки капел (більш простий і найвірогідпішнй варіант — однонавовий одно простірний храм з півколом апсиди в досить значній вівтарній частині і кількома капелами). Окрасою такого храму мала бути башта-дзвіниця на головному фасаді; в оздобленні застосовувався б скульптурний рельєф з оповідною сюжетністю та орнаментальним декором. Отвори — вікна, входи — вирішувались як арочні портали з елементами романського ордера. Загальні розміри храму — не надмірні, а тектонічна структура різко означувала б Ієрархію мас, їх домінування над простором. Інтер’єр такого храму міг бути досить тьмяний. циркульні склепіння об’єднували б простір у паралельні тунелі нав.
Варіант и домініканської стилістики храму був би іншим. У Києві мав постати зального типу храм (базиліка, або однонавовий храм), де апсидіоли і дсамбулаторій відсутні. Також, зважаючи на пізнішу польську традицію." вівтарну частину можемо вважати достатньо подовженою, з завершенням гранчастого абрису. Інтер’єр світліший, склепіння вище, отворів для світла більше. Склепіння, локальне над кожною чарункою, — хрещате, робить ритмічнішим поздовжнє довівтарне спрямування простору. Вітр;іж на цій стадії стильового розвитку ще не застосовується, а скульптура зберігає романський характер. Обов’язково слід зауважити системність оздоблення готичного храму, його ієрархічність і символічність. Імовірною була присутність «таємних форм», езотеричної символіки, — від емблематики та алегоричності скульптурних сюжетів до лабіринтів у замощенні, продряпаних формул і схем у потайних місцях стін особливо, якщо до храму були вхожі єритизовані громади, гнані в Європі. Над горизонтальними членуваннями, що переважали в романському храмі, в готиці домінують динамічні, більш легкі вертикалі, тягнуті у височінь форми, а простір є домінуючим началом… Можливо, вже могло використовуватися хрещате склепіння на нервюрах, система контрфорсів і аркбутанів"’ Чи прикрашав фасад перспективний з стрілчастими арками портал? І камінь чи цегла (плінфа) могли бути обрані за матеріал?
Підсумовуючи, зазначимо, що польські представники щойно утвореного ордену навряд чи могли в Києві втілити вищевказані засади «чистої готики». В Польщі у XIII ст., як і загалом в Європі, переважають перехідні стильові форми. їх, вважаємо, і застосовували ранні домініканці.