Володимирський собор
Останні публікації

Реформи російської імператриці Катерини II

Реформи російської  імператриці Катерини II

Монастир, як і все місто, почав поступово занепадати ще з кінця XVII століття. Після реформ російської імператриці Катерини II і секуляризації монастирських мастностей Мовчанський монастир став третьокласним, тобто найнижчим за своїм статусом, з 12 ченцями й ігуменом. Але він продовжував приваблювати не тільки простих прочан, а й істориків, дослідників старовини, які зробили немало відкриттів у багатющому монастирському архіві.

У пореволюційний період монастир закрили, ченців розігнали. У1921 році туг сталася пожежа, після якої довелося розібрати соборну галерею та бібліотеку. 31930-х років територію і споруди колишнього монастиря займали дитячий будинок, сільське профтехучилище, військовий завод. Останній був «господарем» монастирського комплексу майже до самого крах)’ Радянського Союзу. Саме це стало причиною катастрофічного стану архітектурного комплексу.

Вивчення Мовчанського монастиря розпочалося після Другої світової війни. Реставраційні роботи провадилися про людське око з 1960-х років, але до кінця XX століття жодна з пам’яток комплексу не була виведена з аварійного стану, незважаючи на те, що було витрачено мільйони рублів бюджетних (тобто народних) коштів. З 1992 року монастирський комплекс повернули Українській Православній Церкві. З того часу тут діяв спершу чоловічий, тепер — жіночий монастир. На сьогодні під керівництвом архітектора Володимира Викова завершено наукову реставрацію собору, зроблено повий іконостас, який органічно вписався в інтер’єр, реставровано трапезну з оборонним муром, дзвіницю, корпуси на господарському дворі, відновлено монастирську огорожу з вхідними брамами, впорядковано територію. Розпочато реставрацію настоятельського корпусу та відбудову церкви Різдва Іоана Предтечі.

Вже зараз очевидно, що Мовчанський жіночий монастир у Путивлі невдовзі станс одним з найкрасивіших в Україні.

Як об’єкт нерухомої культурної спадщини Мовчанський монастир належить до найоригінальніших і найцінніших пам’яток архітектури України. Це найбільш раї іній приклад творчої взаємодії українських і російських національних традицій в архітектурі. Як пам’ятка архітектури й містобудування національного значення має охоронний № 622.

Комментарии запрещены.